5

    Я стояла перед дзеркалом і не могла надивитись на своє відображення, коли до мене забігла подружка.

- Ну що, Катю, ти готова? – Ще з порогу спитала вона, а потім побачила мене. – Нічого собі! Та ти виглядаєш, наче випускниця!

- Та, облиш! – Скромно мовила я і зауважила, що вона йде у джинсовій спідничці та простенькій блузці. Моє плаття теж було простим, але красиво облягало мою фігуру, але босоніжки на підборах, накручені кучері та вдало підібрана біжутерія, зробили мій стиль дуже святковим.

- Мабуть, мрієш, щоб хтось із випускників на танець запросив?

- А ти не мрієш?  - Спитала я.

- Мрію. Хто ж не мріє?

     Найбільше на урочистій частині свята мені запам’ятався танець Єгора та Віки. Він обіймав її за талію, тримав за руку, пильно дивився в очі та мило посміхався. І вона відповідала йому тим же. Він у білій сорочці з краваткою, в чорних ідеально попрасованих штанах, а вона повітряному платті білого кольору, що розвіювалось під час руху. Вони граційно рухались у танці і романтичнішої пари годі було шукати. Але ж… у Віки є хлопець! І він зараз, напевно, стоїть десь поміж глядачів з величезним букетом квітів і чекає закінчення всіх урочистостей, щоб вручити квіти своїй дівчині. А Єгор… Єгор нарешті запросить на танець мене. І всі подруги луснуть від заздрощів! 

      Я не помітила чи вручив квіти Віці її хлопець. Після вручення дипломів почалась така метушня! Випускники, їхні батьки та вчителі рушили до кафе через дорогу на застілля. На шкільному подвір’ї почали встановлювати обладнання для дискотеки. Ми з подружками пішли на лавки біля спортивного майданчика. Дівчата активно обговорювали початок свята і робили прогнози хто кого сьогодні проведе додому. Я ж надто хвилювалась, щоб щось говорити. Тому мовчки чекала продовження свята.

      Щойно на свято повернулись випускники, як увімкнулась музика і розпочалась дискотека. Звичайно, що перші стали до танців винуватиці свята, а потім поступово до них доєдналась і решта молоді, що прийшла на свято. Я теж пішла танцювати з подругами, але з нетерпінням чекала повільного танцю. Очима я весь час шукала Єгора. І знаходила його поряд із Вікою. Ну і де цей її хлопець? Невже не прийшов привітати свою дівчину із святом? Я не стрималась і запитала про це в подруги. Вона відповіла, що чула, ніби він затримується. Добре, аби тільки швидше прийшов. Бо я вже не могла дивитись, як ця Віка крутиться весь час поблизу Єгора. А він же має мене запросити на танець! А тепер не може залишити її. Я танцювала, а мій погляд весь час був прикутий до цієї пари. Та я, напевно, десь відволіклась, і вони  обоє десь щезли з мого поля зору. Я озирнулась навкруги і, не помітивши їх, відійшла набік від танцівників і сіла на лавці. Раптом повз мене пробігла Віка. І на цей раз вона була сама. Я провела її поглядом і побачила, що вона пішла на спортивний майданчик. Тепер я стала очима шукати Єгора. І швидко знайшла – він ішов прямо до мене, тримаючи в руках дві склянки із напоями. Я була така впевнена, що він іде до мене, що встала і зробила йому кілька кроків на зустріч.

- Привіт, Єгоре! – Усміхнувшись, першою привіталась я.

- Привіт, мала! – Якось байдуже відповів Єгор і став озиратись навкруги. – Слухай, ти не бачила куди пішла Віка?

- Віка? – Перепитала я, не розуміючи що відбувається.

- Так. Не встиг відвернутись, як вона вже втекла! – Усміхнувшись, відказав він. А я зауважила, що він стає ще красивішим, коли усміхається.

- Вона пішла туди! – Вказала я пальцем у бік, куди пішла Віка.

- Ага, дякую, мала. Бувай! – Сказав він і пішов у цей бік. – Віко, де ти? Ти ж просила принести тобі чогось попити!

    Я підвела очі вгору. І як раз в цей час небо навпіл розділила яскрава блискавиця. Мені здалось, що хтось так само розрізав навпіл моє серце. Було боляче. Нестерпно боляче і я не хотіла тут затримуватись  ані на хвилину.  Я обернулась і побігла геть. Дорогою додому потрапила під грозу. Холодні краплі дощу зіпсували мою зачіску і нове плаття, але мені було байдуже. Все одно я нікому не подобаюсь! Єгор просто подразнився зі мною. Але навіщо йому це? Чи він думає, що такому красеню як він можна робити капості простим дівчатам? Було б у мене більше хоробрості, може я й наважилася б запитати його про це, а так…

     Жбурнувши десь у куток кімнати брудне мокре плаття, я лягла у ліжко. За вікно не вщухала гроза. Це єдине, що мене тішило в цей момент, бо свято було зіпсовано для усіх. Хтозна чи встиг почастувати Віку Єгор напоєм, що їй ніс. Дощ перебив їм романтичне побачення. А, може, й ні! Може, Єгор і Віка знайшли затишне містечко і досі там разом? І ця гроза саме те, що їм і треба було?