4

      У п’ятницю перед випускним я перекинула всі свої речі у шафі, хотіла знайти наряд, щоб одягнути на випускний. І, звісно, зіткнулась із проблемою всіх дівчат: повна шафа одягу, а вдягнути немає що. І як же я піду на випускний? Мені спала на думку одна трохи сумнівна ідея. Я побігла до мами.

-Мамо, а у нас ще є полуниці? – Запитала я, щойно переступивши поріг кухні.

- Хочеш полуниць? Думаю, ще мають бути. Візьми миску позбирай, то і я з’їм декілька!

- Миску? А відро буде?

- А навіщо тобі відро полуниць?

- Хочу завтра зранку на базар завести!

- Катю, навіщо це тобі?

- А ще можна я візьму зо два десятка яєць, трохи молока і ще щось…

- Катю, не лякай мене! Ти комусь гроші винна? – По маминому обличчю було видно, що вона і справді насторожилась.   

- Ні, мамо все гаразд. Просто хочу купити якийсь новий одяг.

- І навіщо він тобі зараз, ще до вересня довго! А на літо в тебе ще щось там є.

- Ага, саме «щось там». А взавтра на випускний що я вдягну?

- Ну, вдягни ту блузочку, що я тобі купувала на останній дзвінок і спідничку сіреньку!

- Мамо! Це ж випускний!

- Але це не у тебе випускний!

- Та я все одно хочу гарно виглядати!

     Словом, мені таки вдалось вмовити маму дозволити мені поїхати на базар. І наступного ранку, моя мама проводила мене на зупинку. Я несла відро з полуницями, а мама велику сумку, напхану різними продуктами, що знайшлись у нас вдома. Добре, що тато тоді працював у нічну зміну, бо він такого не дозволив би. Мама припоручила мене нашій сусідці – бабі Мотрі, яка була вмілою продавчинею і суботні базари пропускала вкрай рідко. Вперше в житті я почувалась такою дорослою. Я закривала очі і бачила, як швидко все продаю, отримую хороший заробіток, біжу на промислові ряди і купляю найкрасивіше плаття! Але базарна реальність виявилась іншою. Покупців було багато, та всі вони виявлялись дуже перебірливими. То їм товар не подобався, то ціна не влаштовувала. А тільки я хотіла уступити, як збоку баба Мотря погрозливо трясла пальцем. «Як будеш уступати, то ж нічого не вторгуєш!». Тому торгівля йшла повільно, ставало гаряче і нудно.  Автобус у село мав відправлятись через годину, я не продала й половини товару, а ще ж треба плаття вибрати! Чекати наступного автобуса не хотілось та й тоді часу не буде, щоб зібратись на випускний. Я перерахувала вторговані гроші і засмутилась – їх вистачить хіба на футболку. Баба Мотря спродала свій товар і пішла щось купляти собі додому. А я, скориставшись її відсутністю, розпродала все значно дешевше, ніж планувала і побігла до промислових рядів. Я була втомлена і настрою щось купувати вже не було. Спека підступала, тіло було вологе від поту, а невиспані очі не помічала нічого хоча б більш-менш підходящого. Я обійшла кілька рядів, примітила симпатичний костюм, але його ціна була для мене надто високою. Пройшла ще кілька, помітила гарну блузочку і ціна мені підходила, але ж до неї ще треба було спідничку шукати. Поглянула на годинник – до відправлення  автобуса лишалось двадцять хвилин, а мені ще треба до зупинки дійти! То виходить, що всі мої старання були марними?! Прикро, але що поробиш! Я рушила на зупинку, думаючи що ж одягнути на цей вечір. І тут, на виході з базару, мені потрапляє на очі  ніжна, повітряна сукня на  бретелях, блакитного кольору. Вона має вільний, трохи приталений крій, довжиною — десь до коліна. Я не втрималась і доторкнулась до неї, тканина була  дуже ніжна. Я підняла голову і побачила, що мій автобус вже стоїть на платформі, а пасажири юрмляться навколо – посадка розпочнеться з хвилини на хвилину.

- Міряй платтячко, дівчино! Як раз твій розмір лишився! – Защебетала  продавчиня.

- Дякую, та не маю часу – мій автобус вже стоїть на платформі.

- То бери без примірки – бачу, що тобі точно підійде!

- А скільки коштує?

    Продавчиня назвала суму, а я не була впевнена, що мені вистачить. Прийнялась рахувати гроші перед нею.

- Трішки не вистачає! Уступите?  - Вперше в житті, я спробувала торгуватись.  

- Ой, не знаю. Я ж тільки продаю, а власниця потім прийде перевіряти.

- Ну, будь ласка… - Мені справді це плаття сподобалось і шкода було його не купити.

- Треба порахувати… Скільки там тобі не вистачає?

- Але, будь ласка, швидше, бо мій автобус ось-ось поїде!

     Я віддала їй всі гроші і нервово спостерігала, як вона їх рахує. Продавчиня порахувала раз і знову стала ще раз перераховувати. В цю мить, я почула що в моєму автобусі завівся двигун.

- Ой, мій автобус вже їде! – Жалібно скрикнула я.

- Ну, гаразд, забирай!

- Дякую! – Крикнула я і, вхопивши плаття, побігла до автобуса. Автобус вже рушав, я застрибнула у двері, що мали зачинятись.

- Куди тобі, дівчино? – Запитав водій.

-  Ой! – І тут я згадала, що всі гроші віддала за плаття. На щастя, в автобусі була баба Мотря, котра і виручила мене.

Мама від плаття в захваті не була.