Глава 11

Він зупинився біля дверей, на яких висіла табличка: «Директор».
— Заходьте, — почувся голос зсередини.
Андрій відчинив двері.
За великим столом сидів літній чоловік у окулярах, переглядаючи якісь папери.
— Добрий день.
— Добрий день. Чим можу допомогти?
Андрій на мить замовк, збираючись із думками.
— Мене звати Андрій. Я шукаю одну людину... Марійку Чупрій. Вона колись навчалася тут.
Директор відклав ручку й уважно подивився на нього.
— І для чого вам її шукати?
Андрій опустив очі.
— Вона моя наречена.
Чоловік здивовано підняв брови.
— Наречена?
— Так... Ми посварилися. Дуже сильно. І вона поїхала. Я шукаю її вже кілька днів. Мені сказали, що її найближчою подругою була Оксана. Я подумав, можливо, Марійка зараз у неї.
Директор деякий час мовчав.
— Молодий чоловіче, я не можу просто так роздавати особисті адреси студентів.
Андрій важко видихнув.
— Я розумію. Але, будь ласка... Я не прошу нічого поганого. Мені просто потрібно поговорити з нею. Хоч один раз. Якщо після цього вона скаже, що не хоче мене бачити — я піду. Але я маю хоча б спробувати.
У його голосі звучала така щирість, що директор мимоволі пом'якшав.
— Ви справді її любите?
Андрій навіть не задумався над відповіддю.
— Більше за власне життя.
Кабінет на кілька секунд заповнила тиша.
Нарешті директор відкрив шухляду столу та дістав стару папку.
— Оксана Савчук... Так, була така студентка.
Він перегорнув кілька сторінок.
— Адресу я вам не дам. Але можу сказати, що вона працює в одній міській бібліотеці. Якщо Марійка дійсно звернулася до старої подруги, то починати пошуки варто саме там.
Андрій відчув, як у грудях спалахнула надія.
— Дякую вам. Щиро дякую.
— Не поспішайте дякувати, — усміхнувся директор. — Спочатку знайдіть свою дівчину.
Андрій підвівся.
— Знайду.
— І ще дещо.
— Так?
— Якщо знайдете її... не повторюйте помилок, через які вона втекла.
Андрій мовчки кивнув.
Вийшовши з кабінету, він одразу дістав телефон і знайшов адресу бібліотеки. Вона знаходилася на іншому кінці міста.
Вже за пів години він стояв біля старої триповерхової будівлі. Глибоко вдихнувши, він зайшов усередину.                                                                               — Мені потрібна Оксана Савчук, підкажіть де я можу її знайти?                         — Це я, Оксана Савчук! А що ви хотіли? Оксана уважно подивилася на Андрія поверх книжки, яку щойно відклала на стіл. У бібліотеці було тихо, лише десь між стелажами шелестіли сторінки та чути було приглушені кроки відвідувачів.

— Я Андрій Іваненко, шукаю Марійку Чупрій! Я думаю можливо вона могла зупиниися у вас!
— То це ви Андрій? — запитала вона, трохи примружившись.
— Так, це я.
Оксана кілька секунд мовчала.
— Чесно кажучи, коли Марійка приїхала до мене, я думала, що ніколи вас не побачу.
— Чому?
— Бо вона була настільки розчарована вами, що навіть чути вашого імені не хотіла.
Ці слова боляче вдарили Андрія.
— Я знаю... І саме тому я тут.
— Ви знаєте, як вона плакала? — раптом запитала Оксана. — Я сиділа поруч і слухала, як вона звинувачує себе за те, що повірила вам.
Андрій стиснув кулаки.
— Кожне ваше слово я заслужив вислухати. Але я не заслуговую на те, щоб мене вважали зрадником. Оксана скептично підняла брову.
— Тоді поясніть мені все. Бо зараз я бачу лише чоловіка, через якого моя подруга втекла в інше місто.
Андрій важко видихнув.
— Між нами сталося непорозуміння. Дуже велике. Я не встиг їй нічого пояснити. Вона поїхала раніше, ніж я зміг хоча б поговорити з нею.
— Марійка сказала, що бачила все на власні очі.
— Саме тому це так складно.
— Що саме вона побачила?
Андрій на мить замовк.
— Ситуацію, яка виглядала як зрада.
— А це хіба не була зрада?
— Ні.
Оксана продовжувала дивитися на нього мовчки.
— Клянусь вам, ні. Я ніколи не зраджував Марійку. Ніколи навіть не думав про це.
— Тоді чому все виглядало саме так?
— Через Адама.                                                                                                                  — І звідки ви дізналися, що за всім стояв Адам? — запитала Оксана, уважно дивлячись на Андрія.
Він важко зітхнув.
— Бо після того, як Марійка поїхала, я сам знайшов Марту.
— Навіщо?
— Бо щось у тій ситуації не давало мені спокою. Усе виглядало надто дивно. Вона просто проходу мені не давала останнім часом, хоча я не давав їй для цього жодного приводу
Оксана задумливо кивнула.
— І ви вирішили поговорити з нею?
— Так. Андрій замовк на мить.— Коли я зайшов, то одразу зрозумів, що щось не так. Вона була дуже схвильована. Постійно опускала очі, нервово стискала руки.
— Наче чекала цієї розмови?
— Саме так.
Оксана уважно слухала.
— Я прямо запитав її: "Навіщо ти це зробила?"
— І що вона відповіла?
— Спочатку мовчала.
— А потім?
— Потім почала плакати.
Оксана здивувалася.
— Плакати?
— Так. 
— І тоді зізналася?
Андрій повільно кивнув.
— Вона сказала, що їй соромно дивитися мені в очі.
— Через той поцілунок?
— Що саме вона сказала?
Андрій на секунду заплющив очі, ніби знову почув той діалог.
— Вона сказала: "Пробач мені, Андрію. Це була моя найбільша помилка."
— І далі?
— Я попросив говорити прямо. Без натяків.
— І вона розповіла?
— Так.
Він стиснув кулаки.
— Вона зізналася, що це був план.
— Чий?
— Її та Адама.
Оксана похитала головою.
— Невже вони справді все продумали?
— До найменших деталей.
— Навіть волошкове поле?
— Саме його. 
— Марта сказала, що Адам давно не міг змиритися з тим, що Марійка обрала мене. Він був її колишнім. І досі хотів її повернути. 
Андрій продовжив:
— За словами Марти, Адам був переконаний, що якщо Марійка побачить мене з іншою дівчиною, то піде від мене назавжди.
— І тоді він спробує повернути її.
— Так.
Оксана нервово похитала головою.
— Це жахливо.
— Я знаю.
— А Марта погодилася допомогти?
— Так.
— Чому?
— Бо Адам переконав її, що ніхто серйозно не постраждає. Що це буде лише невинний спосіб посварити нас. Також він приобіцяв їй нову роботу у Німеччині в тій компанії де він працює. 
— Але все зайшло надто далеко.
— Саме це вона й сказала.
На кілька секунд запала тиша.
— Вона розповіла, як усе відбувалося?
— Так.
— І що?
— Адам знав, коли Марійка прийде. Знав, де саме вона побачить нас. Він усе розрахував так, щоб вона побачила лише момент поцілунку.
Оксана прикрила рот долонею.
— Тобто він навмисно хотів, щоб вона зробила неправильний висновок.
— Саме так.
— А Марта шкодувала?
— Думаю що так, наскільки це було по ній видно. Я лише поставив одне питання. Решту вона розповіла сама.
Оксана довго мовчала.
— А Марійка про це знає?
На обличчі Андрія з'явився сум.
— Ні.
— Тобто вона досі думає, що бачила правду?
— Так.
— І тому ви тут.
— Саме тому.
Він подивився Оксані прямо в очі.
— Розумієте тепер? Я приїхав не для того, щоб виправдатися. Я приїхав тому, що людина, яку я люблю, досі живе з брехнею, яку для неї створив її колишній. Оксана важко видихнула.
— Якщо все це правда, то Марійка має знати про це якомога швидше.
— Я теж так думаю.
— І ви готові розповісти їй усе?
— Кожне слово.
— Навіть якщо вона не захоче вас вислухати?
Андрій сумно усміхнувся.
— Тоді я стоятиму під її дверима доти, поки вона не погодиться хоча б на п'ять хвилин розмови.
Вперше за весь час Оксана щиро усміхнулася.
— Знаєте, Андрію... тепер я розумію, чому вона не змогла вас забути. Добре, вы мене переконали, і я дам вам свою адресу. — Оксана написала її на листку, який передала Андрієві.                                                                                     — Дуже дякую вам, ви дуже мені допомогли!                                                             —  І ще одне, Андрію, — вже кричала йому вслід Оксана. — Не підведіть мене!  — Не бійтеся, я вас не підведу! — відповів їй Андрій.                                                Взявши її Адресу, він миттю сівши в авто поїхав за вказаною адресою, зайшовши у під'їзд, він знайшов відповідну квартиру та подзвонив у двері, та ніхто не відповідав. Тоді він почав говорити через двері:                                    — Марійко, відчинив будь ласка, я знаю що ти тут! — Він стукав у двері, та просив її вийти. Нарешті подумавши що зараз він перелякає всіх сусідів, вона йому відчинила. Він увійшов у квартиру, і одразу біля дверей промовив:  — Як же довго я тебе шукав! — І не промовляючи більше ні слова, він підійшовши ближче до неї, обійняв її за талію не очікуючи жодної відповіді від неї поцілував її в губи, на диво, вона відповіла йому, незважаючи на попередню ситуацію. Вони цілувалися біля п'яти хвилин, і вже після цього Андрій їй все розповів про Адама, та про те як він із Мартою підставив його. І Марійка повірила йому... Вони зібрали її речі, які вона не повністю ще встигла розкласти, і попередивши Оксану, до якої Марійка подзвонила, і подякувала їй за те що та погодилася, щоб та залишилась у неї, поїхали до Андрія на квартиру. Цю ніч вони провели разом. Андрій промовив до неї:        — Ти знаєш, я насправді був сильно перелякався, через те що міг втратити тебе! Я дуже сильно кохаю тебе!