19.3

- Юху, відпочинок! - Вигукнула Катаріна з легкою посмішкою на обличчі.

 Я не встигла навіть присісти на одну єдину дерев'яну лавку в тренувальному подвір'ї, як Трей повернувся. У руках  тримав щось блискуче. Підійшовши майже в притик до мене він простягнув маленький, тоненький наче прутик меч, довжиною з п'ять сантиметрів. 

- Це навчальна рапіра. - Серйозним голосом промовив Трей.

Мої очі зробилися, як два блюдця. Він, що знущається, він вирішив мені дати іграшковий меч? Я навіть не знала, як реагувати чи розсміятися, чи розізлитися?!

- Візьми її в руки, з'єднайся з нею енергіями в одне річище сил. Після чого рапіра буде тобі підкорятися, стане потрібного розміру та імпульсами навчатиме твоє тіло мистецтву бою на всіх видах  холодної зброї. Вона може змінюватися розміром під час бою, щоб навчати тебе починаючи з кинжалу та закінчуючи мечем. Головне все правильно зроби при першому контакті та не впирайся, вона сама тебе вчитиме рухам тобі потрібно лише віддатись їй у відчуттях. На проти твоєї рапіри я поставлю її партнерку. Наступну годину рівно до обіду будеш навчатися на рапірі, вона сама припинить урок в потрібний час.  Коли пообідаєш, не розслабляйся, в тебе заняття з батьком, він просив не запізнюватися. Знову з тобою ми зустрінемося вже після вечері. Скажеш Марі щоб дала тобі квіти Крунзе, ми будемо довго бігати. - Закінчивши свій монолог Трей поспішив в сторону казарм.

 Справді рапіра! Я так звикла, що всюди меч та меч, що забула про інші його види. А в нас же теж вони є і назва та сама. Якось бачила по телевізору фехтування на рапірах, до чого захопливе  видовище.

 Щойно я взяла рапіру до рук, як зі мною відбулися одночасно наступні дії: моя спина стала повністю рівна, просто таки королівська постава, ноги трішки зігнулись прийнявши бойову стійку, почалися кроки, рука з рапірою висунулась вперед, інша то заверталась за спину, то трималася на половину зігнутою в повітрі, майже, як на фехтуванні, але чимось по іншому. Я почала завдавати удари сусідній рапірі, котра висіла в повітрі на проти мене. Її рухи поступово пришвидшувалися, в якийсь момент було не те слово гаряче від ритму поєдинку.

 Магія огорнула мене, вона проходила крізь мене, магії піддавалася кожна частинка мого тіла. Воно більше не належало мені, на цю годину, я наче кіборг, моє тіло впевнено та плавно повторяло команди магічного поєдинку. А ще таке дивне відчуття коли моє тіло під час бою  одночасно запам’ятовує рухи, що більше проходить часу, то більше відчуття наче я давно вмію всі ці рухи. І щось наче підказує, щось наче говорить зі мною кажучи коли треба ухилитись, коли підстрибнути, а коли йти в напад. Чи може зі мною говорити рапіра? Ну, якщо вона навчальний артефакт, то чому б і ні. А ну я спробую це перевірити. Тож я почала говорити у своїх думках:

- Ти мене чуєш? 

 Чесно кажучи мені слабо вірилось, що це спрацює, але поки не перевіриш, доти не дізнаєшся.

- Чую! - В голові пролунав тихо-тихо тоненький голосок, наче у дитини.

 Перші секунди я була шокована. Досі є багато речей, котрі мене приводять у захват. Невже реально ця рапіра може говорити зі мною? Треба ще раз спитати.

- Хто ти?- За долю секунди Катаріна встигла, як зрадіти новому відкриттю, так і злякатись, що збожеволіла, але відступати не в її правилах.

- Ваша зброя, хранителько.

- Ти дійсно та сама рапіра, що я тримаю зараз у руках? - Дівчині захотілось покрутити її у різні сторони, щоб краще роздивитися, та спочатку рапіра не давала цього зробити, автоматом продовжуючи навчання. Катаріна трішки зажурилася, але вирішила спробувати ще раз, на цей раз все вдалося. Рапіра піддавалася всім рухам дівчини, вони нарешті злилися у єдине. Почалося невидиме переплітання енергії дівчини та артефакту.

Я була не те слово рада, відчувала себе, як Конан-варвар, або Джедай. Сильною, могутньою, воїном, котрий завжди жив у мені. Просто таки Ксена - принцеса воїн, не менше. Як же чудово мати такі артефакти. А які ще є? Ох і хочеться мені поритися в їхніх складах артефактів. Цікаво, а де вони, треба розпитати.

- Ти мене ще чуєш?

- Так, я чую вас хранителько.

- Як мені тебе називати?

- У мене давно вже немає імені, хранителько. Я навчальна зброя, лише власник може подарувати зброї привілей мати ім'я роду чи персональне. 

- А ти б хотіла мати ім'я?

- Звісно, це підіймає статус та енергетичну цінність. А ще коли ви мене назвете я стану лише вашою.

- Яке ім'я тоді подобається?

- Ім'я? Я ніколи не задумувалася над ім'ям, мене створили для навчання. Ми не можемо собі самі обирати ім'я, лише власник. А ви мене заберете собі? Лише так я зможу прийняти ім'я та служити лише вам. 

Хм, а мені потрібна рапіра? В принципі потрібна, адже на чомусь я маю навчатися, але чи можна забирати цю, якщо вона навчальна? Я вже хотіла відмовитися, як відчула імпульс від рапіри. Вона хотіла бути моєю, дуже хотіла. Я відчула, яка вона самотня, як сильно хоче комусь належати. Коли Трей її приніс, то пилюки було багацько. Цікаво, як давно нею не користувалися, може взагалі не користувались, адже на ній жодної подряпини. Сподіваюсь мені її віддадуть або якось відкуплю.

- Хочеш належати мені? - Ех була не була, подумала Катаріна, поставивши це питання. 

- Зізнаюсь, я давно мрію знову мати володаря. 

- А мене приймеш своєю володаркою?

- Так хранителько! Так, я б дуже цього хотіла!

- Що мені для цього потрібно зробити? 

- Просто назвіть мене, як тільки ви дасте мені ім'я я стану вашою.

І як мені її назвати? Хм.. Може щось вишукане: Грета, Літісія, Олівія, Хельга чи… А може не жіноче ім'я, може взагалі не ім'я, а наприклад шоколадка, ванілька, хмаринка, ой дурощі мені лізуть в голову.  І тут я почала її заново роздивлятися. Коли вона була маленькою, то через розмір і пилюку я не придивлялася, далі теж мені було не до розглядання її краси, а дарма. Рапіра, що в моїх руках на відміну від її пари дійсно гарна, чомусь мені здається, що Трей не правильно обрав комплект. Вона не зовсім така, як у нас, скоріше моя рапіра схожа на тонкий меч. Її руків'я вкрите дрібними каменями кольору незабудки, не здивуюсь якщо саме їх і хотів у задумці передати майстер. Між руків'ям та лезом є розміщена тоненька, я б навіть сказала трохи ажурна хрестовина, котру по середині прикрашає вже великий камінь, того ж голубого кольору.  Навершя складається з круглої кульки, що дуже нагадувала місячний камінь. Він своєю красою та витонченістю нагадав мені героїню одного мультфільму - Ельзу. Вона завжди носила вбрання саме таких кольорів.