1

 Яскраве біле світло, мить і на його місці безліч сірих в перемішку з чорними хмар.

 Гострий біль, що бадьорячи діє на мене. Хочеться кричати, так боляче.

 Викрик грубим голосом когось попереду:

- Ви живі! Яке щастя!

 Я опускаю голову та бачу літнього рудоволосого чоловіка, що зі сльозами на обличчі дивиться на мене. Його ліва рука кровоточить, при цьому він упевнено тримає повіддя, активно намагаючись керувати кіньми, що везуть нашу карету. О боги, середньовічна карета. Але роздумувати над тим, що бачу немає коли, поруч нас пролітають стріли.

 У того ж самого літнього чоловіка потрапляє стріла. Страх заполонив мене, але не ймовірного кучера. Останній пригальмовує карету на поляні, з боку від якої ціла стіна з химерних, закручених дерев, що ведуть наче в темряву.

- Принцесо, біжіть! Швидше біжіть в ліс, вас він захистить.

 Час наче затримується. Моє тіло саме піднялось і ринулось утікати.

 Я пробігла метрів двадцять, а може і всі п'ятдесят, лише після цього поступово почала відчувати своє тіло. Спочатку зростаючі ритми серцебиття, кров все шаленіше лилася по венах. Напруженість м'язів, я відчувала імпульс скорочення кожного з них. Холодне повітря, що вдарялося мені в обличчя у перемішку з шаленим жаром тіла.

 З права від мене пролетіла стріла, вона могла бути вже у моєму серці, але декількома секундами раніше я  послизнулася, перехилившись вліво. Рефлекторно обернувшись я побачила трьох чоловіків у всьому сірому. Один з луком, стояв на кареті, з якої я нещодавно тікала, двоє інших з сокирами, обходили поляну вкриту трупами. В голові все запаморочилось. Не дуже чітко бачу, як лучник знову натягує стрілу, дивлячись мені в очі.