Розділ 7. Ранкове тренування

Ми просиділи до пізньої ночі, розбираючи з принцом кожну відому нам подію. Найдовше сперечалися про «знайомство» з герцогом: я наполягала, що його не варто чіпати прямо зараз. Нехай викраде мене, як збирався, а ми зловимо його на гарячому. Такій людині потрібне покарання за всіма законами, інакше його могутня родина не залишить це без відповіді. Та й вирішувати такі питання повинен король. Чоловіки в цілому погодилися, але все ж пообіцяли розповісти батькові, як тільки він прибуде. Я знизала плечима — їхнє право. Втім, я не була проти.

В одному ми були повністю одностайні: не можна сполохати бунтівників завчасно. Хтось із наближених може виявитися зрадником. Тому потрібно поводитися як зазвичай, обережно прощупувати грунт і вибудовувати коло довірених осіб.

Після нашої маленької «ради» Емін проводив мене до маєтку, ніжно поцілував у щоку і поспішив назад до гуртожитку. Я важко зітхнула і піднялася до своєї кімнати. І лише опинившись у тиші у своєму ліжку, я остаточно усвідомила, що сталося. Я стала жінкою. Тепер я належала йому не тільки душею, а й тілом, і мене це анітрохи не лякало. Я не боялася бути відкинутою або осміяною. Я просто вірила своєму коханому беззастережно.

Довго не могла заснути, а коли все ж провалилася в сон, він, звісно ж, виявився далеким від цнотливого. Я знову була біля ставка, а ласкаві руки Еміна дарували мені тепло і ніжність, наповнюючи умиротворенням і солодким тремтінням. Я прокинулася різко, вловивши відчуття його бажання — воно витало в повітрі, немов продовження сну. Щоки запалали, і від спеки всередині сон наче рукою зняло. З такими темпами я скоро зовсім перестану спати.

Намагаючись відігнати непристойні думки, я поспішила в душ — прохолодна вода допомогла хоч трохи прийти до тями, повертаючи мені ясність і бадьорість. Але варто було мені закрити очі, як перед уявним поглядом знову спливали сильні руки Еміна, його голос і його губи на моїй шкірі... Довелося різко вмитися холодною водою, щоб остаточно прокинутися.

Зібравшись, я вийшла на вулицю і попрямувала до місця ранкової розминки. День тільки починався, повітря було свіжим і майже колючим, з тонким ароматом роси і трав. Я ловила кожен рух тіла, намагалася зосередитися і знову зловити ритм. Після звичних вправ, не замислюючись, потягнулася за парними мечами — руки самі пам'ятали, що робити. І ноги теж знали дорогу: я попрямувала до дальнього тренувального майданчика, ледь помічаючи, куди йду.

І лише опинившись там, в тиші, залитій м'яким ранковим світлом, я раптом завмерла. Все в мені відгукнулося тихим, трепетним знанням — це було те саме місце. Саме тут минулого разу я зіткнулася з Еміном. Серце раптом спіткнулося на рівному місці, а груди наповнилися дивним, майже болісним теплом, ніби спогади ожили і торкнулися мене зсередини. Я обернулася, сама не знаючи навіщо, — слабо сподіваючись... і одночасно до смішного боячись, що він знову виявиться поруч.

І він був.

Принц стояв трохи осторонь, захоплений поєдинком, зосереджений, немов весь сплетений з руху і жару. Я не могла відвести погляд. Десь глибоко всередині спалахнули непрохані образи: як мої пальці торкаються його шкіри, як губи повільно ковзають по лінії ключиць, як наш подих змішується... Я здригнулася від власних бажань, спалахнула і відвернулася, ніби це могло допомогти. Але було вже пізно — він помітив.

— І що ти там собі вже надумала? — з лінивою посмішкою відгукнувся мій коханий, опускаючи мечі і кинувши на мене пильний погляд. Голос був теплий, майже ніжний — і тому ще більш підступний.

Ось тобі і «доброго ранку».

Я розгубилася. Ну так, в таких думках немає нічого злочинного — він же мій... ну, в якійсь мірі — мій. Але я ж принцеса. Нас вчили тримати обличчя, бути гідністю корони, світлом і прикладом. А я стою тут, червонію, немов дівчинка, і мрію не зовсім про пристойне. Прекрасно.

Схоже, Еміну все ж набридло чекати, поки я зберуся. Він озирнувся, коротко оцінивши обстановку, і, переконавшись, що ми самі, підійшов ближче. У його очах спалахнув той самий вогник — живий, теплий і трохи дикий.

— Маленька... якщо ти продовжиш так на мене дивитися, я не витримаю і заберу тебе прямо зараз. І плювати мені буде на турнір, батьків і весь цей надутий палацовий балаган.

Я різко вдихнула. Так просто. Так впевнено. І до жаху спокусливо. Але... змова. Змова важливіша: спочатку справа — потім все інше. І я нарешті згадала, навіщо прийшла сюди.

— Потренуємося? — з уже більш врівноваженою посмішкою запитав він, відступаючи на крок.

— Звичайно, — кивнула, роблячи крок до майданчика.

Ми взялися за мечі. Перший удар, другий, захист, контратака. Все тіло включилося в рух, знайомий до кінчиків пальців. З кожною миттю я все глибше занурювалася в тренування, дозволивши собі на час забути про пристрасті і тривоги. Лише бій. Лише ми. Тільки цей ритм і розпечене повітря між нами.

А коли закінчили, я без будь-яких церемоній плюхнулася прямо на землю, втомлено видихнувши, і плювати, що це не по-королівськи. Принц засміявся, але я навіть не обурилася — занадто виснажена була, щоб сперечатися. Хоча в глибині душі виявилася йому вдячна: мій компаньйон по бою допоміг мені скинути зайву напругу і повернути ясність думкам.

Відпочивши, ми пішли назад до маєтку крок у крок. Попереду нас чекав сніданок, тож потрібно було привести себе до ладу. Прощалися майже мовчки — короткий погляд, ледь помітна посмішка.

— Зустрінемося біля ставка після обіду? — запропонував Емін. — Пора вже зайнятися магією.

— Я, нагадую, що ледь тебе не прибила минулого разу, — хмикнула.

— Тим більше. Отже, треба вчитися направляти силу, тому я побуду... піддослідним кроликом. Добровільним, між іншим.

— Спробуємо, — кивнула, розуміючи, що він правий.

Ми розійшлися — без обіймів і без поцілунків, щоб не провокувати чутки. Щоб не підставити одне одного. Але всередині все одно залишалася тиха, пружна нитка між нами. Жива і справжня.