Розділ 3. Повчальне тренування

Лекцію про правила поведінки я прочитала своїй помічниці відразу ж, як тільки ми повернулися в маєток, і вона, здається, взяла її до відома. Що ж, подивимося.

Коли я залишилася одна в кімнаті, паніка нахлинула раптово. Мені було страшно засинати — і не менше страшно прокидатися... знову там. Руки тремтіли, в голові спливали моторошні образи зі сну.
Боже, невже я дійсно можу бути настільки жорстокою? Чи це магія так на мене вплинула? І звідки вона взагалі взялася? Раніше я не замислювалася над цим — але, схоже, час настав.

Я спробувала намацати в собі хоч якесь відчуття сили, але, на жаль. Виставила руки вперед — і ні іскорки, ні найменшого світіння на кінчиках пальців. Та що ж це таке...?

Так я і провертілася пів ночі. А коли почало світати, здалася: одягла улюблений тренувальний костюм, сховалася під маскою і вийшла на вулицю. Мені потрібно було хоч якось відволіктися і перестати ганяти думки по колу. Ну не можу ж я взагалі не спати? Вдень мені вдалося трохи подрімати, значить, справа не тільки в цьому.

Дійшла до свого улюбленого майданчика на краю території і почала танець з мечами. Обожнюю парні мечі — вони ніби створені спеціально для мене. Я настільки захопилася, що не відразу помітила кроки, що наближалися з боку. Прокинулася тільки, коли почула захоплений голос:

— Малий, твої рухи просто зачаровують. — Ах так, маска — на місці, цього разу не забула. — Може, потренуємося разом? — Емін запитально вигнув брову.

Я швидко прикинула: а що я втрачаю? І, на подив принца, кивнула:

— А чому б і ні. — Шах і мат, дорогий. Він навіть рот відкрив від несподіванки.

— Оу... не очікував.

— Ну, ви ж самі запропонували. Чи вже передумали? — посміхнулася я.

— Як я можу, — принц з легким уклоном прийняв виклик і ступив на майданчик, дістаючи з піхов точно такі ж парні клинки. Оце сюрприз. Я знову посміхнулася, і ми почали розминку.

Емін рухався легко та злагоджено, і я швидко підлаштувалася під його ритм. Правда, у мене вже був розігрів, а він навіть не показав, що темп дається йому важко. Я зробила пару пробних атак, але все марно: принц виявився не тільки досвідченим, але і добре знав всі хитрощі власників мечів.

Що ж, тим цікавіше. Кілька разів я помічала, як він міг би мене дістати, але щоразу вчасно зупинявся, не доводячи випад до кінця. Сила і швидкість явно були на його боці. Мабуть, принців дійсно добре навчають за спеціальною програмою. Я теж тренувалася у найкращого наставника замку... але, схоже, він мене все ж таки жалів. Стало навіть трохи прикро.

А коли Емін в черговий раз пригальмував атаку в останній момент, я не витримала:

— Ви мене жалієте!

Знаю, по-дитячому, але як же це зачепило.

— Не в моїх правилах ображати малих, — він мило посміхнувся. А я в цей момент мало не заричала. У буквальному сенсі. Довелося прикусити губу, щоб не сказати або не зробити чогось зайвого.

Емін якось дивно проковтнув слину, зачаровано дивлячись на мене.

— Але ж так я ніколи не навчуся протистояти сильним суперникам, якщо мене весь час будуть берегти, — спробувала навести аргумент.

— Ну ти сам напросився.

Посмішка знову промайнула на обличчі мого супротивника, і він пішов в атаку. Мені вдалося відбити кілька випадів, але потім принц провів серію обманних ударів — і ось я вже в його обіймах, мечі притиснуті до тіла, а він шумно дихає мені в волосся, ніби щойно пробіг стометрівку.

— Здаюся, — прохрипіла, намагаючись заспокоїти шалено калатаюче серце.

Принц опустив клинки вістрям вниз, але розривати обійми не поспішав. А я... я просто стояла і ловила це відчуття. От би довше. Шкода, що він все ж відступив на крок, голосно видихнувши.

— «А як ти думав? Я ще й не так можу на тебе впливати», — зухвала думка з комфортом влаштувалася в голові, хоча я сама зараз була суцільним оголеним нервом. Не на одного Еміна так діють ці обійми, ой, не на одного.

— Дякую, — вичавила нарешті.

— І тобі. З живим суперником завжди цікавіше. Може, якось повторимо? — Я кивнула у відповідь, і принц додав: — Ну... я мабуть піду.

— Ага. Тобто, звичайно, пане.

Здоровий глузд, здається, злякався і втік у кущі, коли Емін підійшов ближче. Я спробувала терміново повернути його назад, але було вже пізно. Принц невизначено хмикнув і поспішив у бік гуртожитків.

А я просто сіла на землю, збираючи розкидані почуття по кутках. Важко. Як же важко тримати дистанцію. Та що там — я, схоже, остаточно перетворилася на е... еміноманку.