Розділ 2. Сценарій той самий, але діємо зі змінами

До вечора я чесно провалялася, займаючись бездіяльністю. А як тільки настав час вечері, я на всіх парах поскакала до їдальні, очікуючи на ще одну порцію негативу. Мені навіть стало шкода старань кухаря, але цю частину сценарію потрібно відіграти по повній.

Я взяла піднос з тарілками і попрямувала в бік воїнів. Цього разу я навіть підставлену мені ногу розгледіла, але переступити її все одно б не встигла, тож відправилася в черговий свій політ з тарілками, обливши воїнів перед собою супом. Так, картина Рєпінеуса — «Припливли». Або в нашому випадку — «Облили. Дубль два». Я почала бурмотіти свої вибачення воїнам — все ж цього разу я навмисно виконувала цю дивну роль і свою провину відчувала в повній мірі.

Саме в цей час до нас підійшов Емін, і почалося поки що німе протистояння з громилою і його компанією. А принцеса все не йшла. Та що ж таке! Де її тільки чорти носять? Мені тут тільки бійки в перший же день не вистачало. Я нервово тупцювала на місці, збираючись все ж влізти в саму гущу, але принц мені не дав, спритно затуливши собою:

— Не час геройствувати, Малий.

І в мить, коли я вже  готувалася до початку бійки, з'явився мій тренер:

— Її Високість Лія Арденійська, — він вказав на двері, і «принцеса» впливла в приміщення.

Голоси одразу ж замовкли, і воїни поряд зі мною повернулися в бік дверей, вітаючи господиню острова, тоді як всі інші гості тієї ж миті підвелися зі своїх місць.

— Добрий вечір, дорогі лицарі. Я рада вітати вас на турнірі Срібної Маски. Сподіваюся, ви зручно влаштувалися і їжа вам подобається, — фух, з'явилася — не запилилася. Чого вже, можна було б і ще косички поплести. Тут якраз того й дивись бійня б почалася, і турнір проводити не треба.

Принцеса тим часом закінчила свою промову і запросила всіх приступити до вечері. Так, було б непогано поїсти, а то я так і не встигла вдень, адже хтось повинен був мені передати обід через Міллі. Або в цій версії сну Емін не такий уважний? Хоча розбитий посуд зібрати допоміг — тож однозначно йому плюс.

Я акуратно пройшла до кухні, де кухар винувато подивився на мене. Знову. Це вже навіть у звичку входить. Хотіла було попросити щось перекусити, але почула наполегливий шепіт:

— Пссс... Малий, — я навіть шиєю закрутила, намагаючись розгледіти того, хто говорив. Принц же? Ну а хто ще! Я помітила його, що сидів один за столом, і посміхнулася. — Іди сюди, — він помахав мені рукою, і я помітила дві порції вечері на столику. Зізнаюся чесно, такий варіант мене теж більш ніж влаштовує.

Я вийшла з кухні і поспішила до Еміна. Він одразу відсунув стілець поряд із собою, пропонуючи сісти. Принц піклується про хлопчика-посильного? Дуже дивно. Але як же приємно. Я заплющила очі, посміхаючись своїм думкам, і він одразу ж мене смикнув:

— Кидай мріяти про свою красуню-подружку і їж, — ну ось, нічого не змінюється. Що уві сні, що наяву, цей хлопець вічно наді мною жартує. Але все такий же уважний і добрий.

Ми їли мовчки, але принц постійно поглядав на мене, ніби щось прикидав у своїй голові. Зрозуміти його я поки не могла, але і прямо запитати про сон — теж. Ще дурепою вважатиме. Або, вірніше, дурнем. Так і їла, граючи з принцом в поглядалки. А коли ми майже закінчили, Емін задумливо промовив:

— Не переживай, я з велетнем розберуся.

От дідько, він же переживає через те, що сталося!

— Ні! — занадто різко відповіла я, так, що на нас почали оглядатися, тому продовжила трохи тихіше: — Не треба.

— Але чому? — от же... і як тут пояснити?

— Просто не можна. Прошу вас, залиште все як є, не треба нічого змінювати, — я спершу проговорилася, і тільки потім це усвідомила. Злякано глянула на принца, але він, здається, нічого не помітив. Хоча... тим і краще.

— Добре. Але ти даремно. Такі проблеми потрібно відразу вирішувати.

— Я знаю, просто так треба. Прошу, нічого не робіть, — я заглянула йому в очі, і Емін кивнув:

— Як скажеш. Але якщо що — я поруч. Не бійся звернутися.

— Я знаю і... дякую. Ви вже двічі мені допомогли.

— Але я не завжди можу встигнути... — сказав він з якоюсь гіркотою, а мені так захотілося його обійняти, що я ледве себе втримала.

Не вчасно я вирішила проявити телячі ніжності. Зберися, ти ж зараз хлопець! Це нагадування ніби допомогло, і я поспішила подякувати принцу та втекти з-під його пекучого погляду. А на виході з їдальні мене спіймала Міллі:

— Ваша Високосте... — я шикнула на неї, але моя помічниця продовжила: — Я так злякалася. Навіть не уявляю, як вам було. Але я бачила — принц з'явився поруч. Думаю, він хотів вас захистити.

— Угу, але тільки не високостуй мені тут. Ходімо в маєток, там поговоримо, — дівчина кивнула, і ми повернули до онтану. Ох вже мені ці недоконспіратори, постійно їм про все нагадувати треба.