Розділ 1. Відчуття дежавю чи повторення сну?

Отямилася я вже у своїй кімнаті. Голова гуділа, тіло здавалося ватним, а поруч, втиснувшись у крісло, сиділа Міллі і нервово смикала край своєї сукні. Я ледь поворухнула рукою, намацуючи її — дівчина здригнулася і відразу підвела голову.

— Привіт, — чи то прохрипіла, чи то просипіла, звучачи, немов старі двері.

— Я так злякалася... — моя помічниця подивилася на мене з докором і тривогою. — Ви себе просто загнали в ці дні. Зовсім.

Я спробувала підвестися, але світ навколо зробив кульбіт. Тому замість протесту я тільки запитала:

— А де всі?.. І... дай попити.

Голос ставав трохи впевненішим, але все ще зрадницьки сипів.

— Гостей зустрічають, як же. — Міллі простягнула мені склянку з водою і нарешті вичавила слабку посмішку. — Ви так невчасно звалилися...

— Ніби можна впасти вчасно, — хмикнула я, але не встигла насолодитися сарказмом, як моя підопічна несподівано підтримала тему:

— Звичайно можна! Наприклад, прямо в руки якомусь красунчику.

Мрійливі дівчата — окремий розділ в енциклопедії «жіночої логіки», але я все ж не втрималася від посмішки. Промайнула кумедна картинка — я падаю в непритомність, а підхоплює мене Емін. Красиво, наче в казці. Тільки от...

— Хоча ви і так вдало впали. Правда, в образі хлопчика.

— В якому сенсі?

— Вас ніс сюди принц. Справжнісінький. Як тільки ви впали, він одразу підбіг, підхопив — і поніс у вашу кімнату на руках. І ніби знав, куди йти. Все так дивно...

Я навіть підвелася, не звертаючи уваги на протести м'язів.

— А куди він потім пішов? Емін...

— А звідки ви ім'я знаєте? — Міллі витріщилася на мене, ніби вперше побачила. І це після майже десяти років спільної роботи.

— Він принц, хоч і не нашого королівства. Чи ти думаєш, що я зовсім не розбираюся в політиці? — Я навіть підняла брову в благородному обуренні. Театр одного актора. Головне — не розсміятися.

— А-а-а... — промовила моя помічниця, і її пустощі миттєво змінилися діловитістю. — Він одразу ж після цього пішов. Сказав, що йому потрібно в одну з кімнат на поселенні. Такий... дивний він якийсь.

Що тє, то є. Невже і він щось пам'ятає? Хоча... як можна пам'ятати чужий сон? Втім, цим я займуся пізніше, хоча за Еміном варто приглянути. Я підвелася з ліжка і почала збиратися. Часу на розкачку не було.

— Ви куди?! — Міллі з округлими очима спостерігала, як я метушуся по кімнаті, натягуючи одяг.

— Полежала — і досить. Мені потрібно йти.

— Ваша Високосте, але ж ви щойно...

— Алій. Називай мене Алієм.

— Що?.. — Здається, в цей момент дівчина остаточно втратила нитку розмови.

— Неважливо. Зараз мені потрібно у двір, — я поправила маску, глибше вдихнула і вийшла.

Біля фонтану нікого не було. Я вдивлялася в обличчя новоприбулих, але... от дідько! Жодного обличчя, яке б запам'яталося. Я вже збиралася бігти до їдалень, як хтось ледь не збив мене з ніг. Я обернулася, готова влаштувати гучну і ефектну прочуханку незграбному дурневі, але раптом згадала цей момент. Зараз...

— Дивись, куди тидерешся, молокосос! — З цим типом треба бути обережним.

— Вибачте, пане. Я не хотів вам заважати, — нужбо, спробуємо інший варіант подій. Я навіть голову схилила, показуючи всю свою покірність, але громилу це не вразило.

— От і не заважав би! Ти хоч знаєш, хто я?! — Ну звичайно, знаю. Ти — королівська відбивна. Але я за тебе пізніше заступися, не хвилюйся.

— Вибачте... — дихай, Алію, дихай.

— Заладив зі своїм «вибачте»!

— Вибачте. — Упс. Здається, перебор. Громила підняв руку, збираючись влепити мені ляпаса. Чудово. Прямо за сценарієм.

Але удар так і не пролунав, адже його руку перехопили. Величезні пальці застигли в повітрі, а поруч опинився Емін — мовчазний і зосереджений. Ось тільки я не встигла навіть здивуватися. Так, погана з мене актриса, треба було хоча б переляк зобразити.

— Ти ще хто такий? — огризнувся громила, але його репліки звучали так, ніби він зачитував їх з пошарпаного сценарію. І як невчасно у моїй голові дзвеніло дратуюче «бла-бла-бла».

А коли герцог, нарешті, розвернувся і пішов, я наче отямилася від білого шуму — рівно в той момент, як Емін заговорив:

— Ледве оговтався — і вже в нові неприємності вляпався?

— Мені потрібно було подивитися, хто прибув, — пробурмотіла я. Відмовка так собі, але краще, ніж мовчати.

— І як? Надивився? — Емін косився на мене з недовірою, в якій читалося: «Ну ти й дурко». Я знизала плечима. — Мало того, що дрібний, так ще й з мізками проблеми, — буркнув він.

Ось, це вже ближче до тексту.

— Ну, я піду? — невпевнено запитала. Здається, принц навіть розгубився від такої нахабності.

— Іди. Тільки обережніше.

— Постараюся... пане, — додала я вже на ходу. Принц лише хмикнув і пішов геть.

Фух. У неприємності вляпалася, тож галочку можна поставити. Тепер до вечора я точно вільна, а значить — скоро сцена з тарілками. Ні за що її не пропущу — саме тоді я повинна познайомитися з тим самим воїном. Так що за розкладом — поспати. Біль вже ломив все моє тіло, і хвіст наче відвалювався. Ну так, з ким не буває уві сні.

Добре хоч, що це дійсно був лише сон. Моє серце стиснулося, але відразу ж відпустило — ніби лещата ослабли. Я нарешті змогла вдихнути на повні груди.

Залишилося всього нічого — змінити фінал. Всього лиш. Адже я і не з такими снами справлялася.

Дорогі мої читачі! Я вітаю вас у другій частині дилогії «Володарка острова Мрій» під назвою «Проклята принцеса». Тут ми дізнаємося, чи вдалося Лії змінити майбутнє і що, якщо цей «новий сценарій» — всього лише сон? Приєднуйтесь, додавайте книгу до бібліотеки і не забудьте підписатися на автора. Коментарі та лайки особливо вітаються. Ну, що ж... поїхали!