Розділ 5. Організаційні питання

Лія

Дім зустрів мене чистотою, затишним теплом і тією самою атмосферою, яка завжди змушувала серце битися трохи спокійніше. Тут все було незмінним: куди б я не їхала і коли б не поверталася, мій будинок на острові завжди чекав на мене.

Вічнозелений сад із доглянутими квітучими клумбами, кілька ставків із лататтям, витончені альтанки, лавки, затишні куточки для роздумів і арки, повиті плющем. Мій особистий притулок, мій персональний рай. Тут я могла бути просто собою, забувши про роль принцеси. Тільки на острові я дозволяла собі мріяти без оглядки і вірити в краще. Тільки тут могла зізнатися самій собі, що жадаю кохання і хочу бути щасливою.

Ось тільки цього разу все може змінитися. Мій план, який довгі роки був моїм захистом від небажаного шлюбу, тепер став частиною гри з новими правилами. Раніше турнір був просто формальністю, приємною забавою, але тепер він вирішував моє майбутнє. А що, як мій виверт обернеться пасткою, з якої вже не вибратися?

Але ж ні. Зневірятися не в моєму стилі. Отже, залишається одне - вірити в перемогу «Маски». Навіть якщо магія не допоможе, все ще є шанс відстояти свою свободу. Тому не варто розкисати, а краще зосередитися на організації турніру. Механізм давно налагоджений, потрібно лише внести невеличкі корективи. Після обіду проведу збори розпорядників, розподілимо завдання, вирішимо питання. Хочете турнір? Буде вам турнір, панове претенденти!

Відклавши тривожні думки, я вирушила на прогулянку садом, намагаючись знову відчути радість від повернення на острів. Міллі залишилася в гардеробній розбирати мої речі, а з особистими сумками я пізніше розберуся сама. Зараз важливіше було інше - відпочинок, тиша, сонце, неспішна прогулянка серед зелені та квітів. Як же я сумувала за літом, поки перебувала в осінньому королівстві дощів і вогкості.

Я так захопилася прогулянкою, що ледь не пропустила обід. Благо всюдисуща Міллі наздогнала мене біля кущів жасмину, явно маючи намір витягнути з моїх мрій назад у реальність.

- Леді Лія, обід вже готовий. Куди його подавати? - її голос прозвучав спокійно, але я все одно ледь не підстрибнула.

- У мою кімнату, - відповіла, остаточно виринаючи з роздумів. - Ти сама-то поїла?

Знаю я її, трудоголічку. Розбирала валізи, наводила порядок, дбала про мене - і напевно забула подбати про себе.

- Ось вас нагодую й одразу ж вирушу на кухню. Не хвилюйтеся за мене.

Ну звісно. Наче я не знаю, що саме означає її «одразу ж».

- Дивись мені, я ж перевірю, - пригрозила, знаючи, що в крайньому разі просто притягну її на кухню і проконтролюю особисто. - І ще, запроси за півгодини до мене розпорядника турніру, доглядача гуртожитків і старшого кухаря. Потрібно обговорити деякі зміни.

Говорила, вже крокуючи до будинку, а Міллі кивала, мовчки записуючи все в голові. Дівчина вміла справлятися з дорученнями швидко і чітко, за що я її безмежно цінувала.

Ну, а коли я дісталася до кімнати, часу залишалося обмаль. Я наспіх перекусила, навіть не особливо запам'ятовуючи, що саме їла - думки були зайняті майбутнім обговоренням. Кілька аркушів паперу, олівці, начерки плану - все готово.

Потрібно було відразу зайнятися підготовкою. Цей рік обіцяв бути найскладнішим. Хоча ми вже проходили через подібне... Наприклад, той самий легендарний турнір тридцятирічної давності, коли замість заявлених тридцяти учасників прибуло триста. Ми тоді розгубилися, зізнаюся чесно, але впоралися. Турнір провели на найвищому рівні, і після того року про нього заговорили на всіх континентах.

Тепер щороку десятки, а то й сотні охочих прибувають на острів, щоб випробувати свої сили. Втім, лише деякі добираються до фіналу і отримують заповітну Срібну Маску. Але ще жодного разу ніхто не зумів перемогти мого лицаря - ту саму таємничу «Маску».

Сподіваюся, так буде і цього року.

Поки я занурювалася у спогади, у двері постукали: запрошені вже зібралися. Буквально за п'ять хвилин усі зайняли місця на дивані та кріслах, а потім повернулися до мене в очікуванні.

Ах так. Вступна промова. Я обвела поглядом присутніх: вони були зі мною не перший рік, знали свою роботу, але, за традицією, чекали офіційного вступу.

- Добрий день, мої помічники. - У кімнаті стояла тиша, усі чекали продовження. - Нам належить організувати турнір Срібної Маски. Як і завжди. Всі ви не новачки, і кожен знає свої обов'язки, тож я не буду розтягувати передмову. Одразу перейдемо до цифр.

Я взяла зі столу аркуш із попередніми розрахунками і пробігла очима по знайомих рядках.

- За останні п'ять років у турнірі брали участь від п'ятисот до семисот лицарів. Наші гуртожитки вміщують, якщо мені не зраджує пам'ять, до тисячі осіб. Вірно?

Доглядач гуртожитків коротко кивнув, підтверджуючи мої слова.

- Чудово, - я прибрала листок і подивилася на присутніх. - Думаю, ні для кого не секрет, що наш чудовий захід мій батько перетворив на балаган.

Я зробила паузу, очікуючи реакції. Звісно, всі в шоці витріщилися в мій бік, але мене це абсолютно не збентежило.

- Так-так, давайте називати речі своїми іменами, - я обвела поглядом присутніх, спостерігаючи за тим, як їхні обличчя повільно приходять у норму. - Так от. Я сподіваюся вистояти і цього разу, але мені потрібна ваша допомога.

- Все, що накажете, Ваша Високосте, - розпорядник турніру, він же мій перший тренер, коротко вклонився.

За ним поспішили повторити й інші. Ну що ж, одну проблему вирішили: мої люди зі мною - а це вже пів справи.

- Чудово, - я трохи розслабилася. - Тоді питання номер один - розміщення претендентів.

Я подалася вперед, спершись на стіл.

- Селити всіх підряд немає сенсу. Багато хто відсіється вже в перший день, тож не варто робити з турніру готель. Але через оголошення мого батька до нас прибуде надто багато... претендентів на місце мого нареченого.

Я навмисне виділила останнє слово, скрививши губи, і помітила, як у декого смикнулися куточки рота в стриманих усмішках.