Розділ 20

Отримавши бажану відповідь, Сандер не став затримуватися. Сказав, що має обговорити питання допомоги з Сіннардом і попрощався. Після нашої розмови минуло вже майже дві години, і всі вже давно готові до відбуття в Хейн. Але Сінна чомусь досі немає. А я з прикрістю розумію, що так вже звикла до того, що він сам з’являється в потрібну мить, незалежно від мого бажання, що потурбуватися про особистий засіб зв’язку із власним безпечником досі не подумала. Треба буде це виправити.

На послання ж Кіфа Сінн коротко відписався, що сильно зайнятий і прибуде, щойно зможе. Ну, зайнятий − значить, точно живий. І за те дякую.

Свою несподівану тривогу через його незаплановану затримку та похмурі думки про те, що ця затримка може означати, я притлумлюю як можу. Не дуже виходить, але тут уже нічого не вдієш. Є в мене стійке відчуття, що сьогоднішній день теж принесе чимало сюрпризів. І далеко не всі будуть приємними.

Похмурі, зосереджені обличчя друзів, блідий вигляд мого секретаря, хижа настороженість охоронців лише посилюють це відчуття. Здається, ніби ми на війну збираємося, а не в мирне прикордонне містечко.

Розбавляє загальну гнітючу атмосферу одна лише щаслива і постійно усміхнена Лінн, яку я сьогодні офіційно прийняла на службу. За наказом Сінна Кіфу з Канцелярії надіслали повідомлення про те, що дівчина пройшла повну перевірку і є цілком благонадійною. Лисичка, ледь не пританцьовуючи від захвату, з радістю присягнула мені у вірності й долучилася до наших зборів уже в якості моєї особистої покоївки.

Сінн з’являється в королівській резиденції Ладвіка, коли я вже відверто починаю втрачати терпіння і серйозно роздумую, чи не вирушити в Хейн без нього королівською мережею порталів. Там люди на морозі чекають.

− Щось сталося? − похмуро питаю я, щойно він заходить до мого кабінету. Ну нарешті.

Дочитавши останній пункт документа, який вивчала, підіймаю голову й зосереджую всю свою увагу на чоловікові. Щоб не витрачати час марно, я вирішила не відкладати прохання гірників Ладвіка до свого наступного візиту в це місто, а ознайомитися з ним, поки чекаю. І винести своє попереднє рішення. Тим паче, що відчуваю справжнісіньку вдячність до їхньої місцевої громади. Надто вже вчасно вони запросили Ганта у свій квартал і тим самим урятували йому життя. Та й прохання у громади вельми розумні й обґрунтовані, чому б і не виконати?

− Уночі з Академії зникли магістр Драмор та його донька Беккінда, − сідаючи в крісло навпроти, похмуро повідомляє мені Сінн.

− Що?! − не вірячи власним вухам, випростуюся я. − Як? Просто взяли й зникли?

− Не просто. Їхня втеча коштувала мені двох агентів, які стежили за ними за моїм наказом, − кривиться голова Таємної канцелярії. − Їх знайшли вранці в лісі. Драмор начепив на бідолах екранувальні артефакти, які заглушили сигнали службових маяків про смерть агентів.

− Але… невже цей магістр настільки сильний, що впорався з твоїми агентами? − розгублено уточнюю я.

− Підозрюю, що впорався він не власними силами. Тіла вже досліджують некроманти. За пару годин буде звіт, − Сінн барабанить пальцями по підлокітнику і злісно стискає щелепи. − Як бойовик, Драмор вельми посередній. Проте як артефактор майже не поступається твоєму дядькові. І розробки в нього вельми… специфічні. Мої агенти в присутності ректора та голови Ковену вже розкрили его особисту лабораторію. Там знайшлося багато цікавого − усе знищити він не встиг. У тому числі знайшлися залишки розробок комбінованих артефактів, деякі з них навіть зі спробами вплести ментальні закляття.

− Ментальні закляття в артефактах? Це хіба можливо? − мої брови самі собою повзуть угору.

Ментальна магія завжди стояла осібно, як найменш матеріальна у своєму впливі. І в артефакториці ніколи раніше не застосовувалася, не рахуючи захисних блоків та щитів, наскільки мені відомо.

− Зразки, які ми знайшли, неробочі. Явно невдалі експерименти. Але якщо він працював у цьому напрямі, то цілком можуть бути й вдалі проєкти. Що робить його одним із головних підозрюваних, − упевнено заявляє мені мій головний безпечник, і я добре бачу, наскільки він розлючений. Втікачу-магістру дуже непереливки буде, коли його впіймають. Тепер це всього лиш питання часу. − Експертиза вчорашньої ляльки чітко показала, що в її створенні, крім перевертня-шамана й менталіста, брав участь ще й сильний артефактор, який об’єднав несумісні на перший погляд плетіння та техніки. Перевірити почерки − справа недовга.

Виходить, що ми нарешті знаємо одного зі змовників… Те, що він утік, це, звісно, погано. Але відоме нам ім’я − це вже чимало. Вчора в нас і того не було. От тільки… виходить, що і його донька зачарувала мого брата зовсім не з добрими намірами.

− А що Рік? − ставлю я найважливіше для мене запитання. − Ти ж говорив із ним?

Не міг не говорити, якщо вже особисто був в Академії. І бачу це з його очей. От тільки побачене зовсім мені не подобається. Наштовхує на погані думки.

− А от щодо Ріка у мене до тебе, можна сказати, офіційний запит, − похмуро повідомляє Сінн, тим самим підтверджуючи мої побоювання. − Мені потрібен твій офіційний наказ про його затримання та допит.

− Що?! − я аж у кріслі підводжуся, важко спираючись долонями об стільницю. От такого я точно не очікувала почути. − Ти зараз серйозно?

− Більш ніж, − погляд Сінна у відповідь стає гострим, як сталь. Непохитним. − Я дійсно говорив із ним, Таллі. І твій брат абсолютно спокійно, без будь-яких емоцій, мені заявив, що уявлення не має, куди поділася Беккінда Драмор. Допитувати принца в мене немає повноважень, тож ось, звертаюся до тебе, моя королево.

− Спокійно? Ти впевнений? − зламана його аргументами, я повільно сідаю назад у крісло, похмуро вдивляючись в обличчя Сінна.

Уявити, що Рік без тривоги зреагував на зникнення власної дівчини, та ще й за таких обставин, у мене якось не виходить.

− Так. Жодних фізіологічних ознак хвилювання я не помітив, − криво усміхається перевертень, блиснувши на мене повним небезпечного вогню поглядом. − Ні зміни запаху, ні пришвидшеного серцебиття, нічого. Не вважаєш це дивним?