Розділ 17

− Ні, Таллі, − рішуче хитає головою Морт. Уперто стискає губи, граючи жовнами. − Навіть не думай! Тим паче, що це абсолютно нічого не змінить.

− Чому? − втомлено зітхаю я, неуважно проводячи долонею по шпичастому загривку Шая.

Тасгар, який нарешті отримав назад свою хазяйку, умостився біля моїх ніг і одразу поклав мені на коліно свою важку лобату голову, жалібно позираючи на мене, наче намагаючись утішити.

У вітальні, де ми всі зібралися, панує настільки гнітюча атмосфера, що аж дихати боляче. Заплакана Онора, яка з ногами забралася в крісло. Гант, що сидить навпроти неї, блідий, понуро втуплений у підлогу, без кінця стискає величезні кулачиська. Похмурий Сінн, який застиг біля вікна. І Морт, що сердито міряє кімнату кроками, тиняючись переді мною, наче звір у клітці, і всім своїм виглядом демонструючи незгоду з моїм рішенням.

− Якщо ти відішлеш нас назад до Академії, це аж ніяк не змінить того факту, що ми твої друзі. Це ні для кого не секрет, Таллі. Ба більше, цим ти продемонструєш, що наші життя для тебе й справді багато важать. Тож мішенями для змовників ми від цього бути не перестанемо, − заявляє Морт, зупинившись навпроти мене. − Тож нема чого своїм наказом робити з нас боягузів, які кинули свою королеву. Ми бойовики, Таллі. А бойовики своїх не кидають. І Дуан сказав би точнісінько те саме, що я тобі зараз.

− Дуан мертвий, − позбавленим життя голосом нагадую я другові.

Він правий. Уже сам той факт, що вони мої друзі, робить із них мішеней для моїх ворогів. І від цього стає ще гіркіше.

− А ти сама? Ти б повернулася до Академії на нашому місці? − тихо питає Онора. − Ти зійшла на трон, добре знаючи, що є ті, хто прагне твоєї смерті. Ти поїхала в цю поїздку, щоб виконати свій обов’язок, попри те, що змова проти тебе досі не розкрита. Це тебе намагалися вбити, Таллі. Причому вже не вперше. Ти ризикуєш життям більше за будь-кого з нас.

− Це мій обов’язок і моя доля, яку я не обирала, − промовляю рівно. − Я прийняла свій спадок і боротимуся за нього до останнього. Вашими життями я ризикувати не хочу!

− Морт правильно каже, Таллі. Ми бойовики. І ми твої друзі. І бути поруч із тобою, підтримуючи не лише як нашу королеву, а й як близького друга − це наш вибір, − твердо дивлячись мені в очі, заявляє Онора.

− Я ж можу і наказ віддати, − з відчаєм струснувши головою, повідомляю цій упертій… тепер уже трійці.

Їхні аргументи логічні, але… у мені сьогодні занадто міцно оселився страх. За себе я так не боюся, як за близьких мені людей. Щось дуже серйозне й масштабне затівається в Еббоні, я відчуваю це, знаю. І ті, хто перебуває поруч зі мною, першими потраплять під удар.

Стиснувши щелепи, відкидаюся на спинку крісла, дивлячись на друзів. У відповідь отримую такі ж тверді, рішучі погляди. Навіть Гант підіймає голову, щоб втупитися на мене з-під густих брів.

− Раднику Верр, що ви порадите мені в цій ситуації? − піддавшись пориву, цікавлюся у Сінна, який упродовж усієї моєї розмови з друзями задумливо мовчав й дивився у вікно.

− Якщо вже мою королеву цікавить моя думка в цьому питанні, то я б порадив їй взагалі відкласти цю поїздку й повернутися до столиці, − повертається до нас обличчям перевертень, спрямовуючи на мене похмурий погляд.

− Що?! – різко випростуюся я. − Тобто як відкласти? Це неприйнятно.

− Термінової потреби в підживленні захисного магічного контуру Еббона зараз немає. Війна з Верідою нам не загрожує. Іссорія проти Еббона теж не піде, їм це не потрібно, та й власних проблем в них не бракує. Отже, поїздку можна відкласти й зайнятися виловлюванням змовників, − аргументовано озвучує свою думку Сінн.

Он як, значить? Така його порада?

− Я не збираюся змінювати свої плани й ховатися в столиці, підтиснувши хвоста, як побите цуценя, − карбую, спопеляючи чоловіка поглядом. − Якщо я зараз повернуся назад, це виглядатиме боягузтвом з мого боку. Може саме цього вони й домагаються, щоб я покинула свою справу й не обновлювала Щит? Я вже мовчу про те, що контур тепер працюватиме нерівномірно через те, що один артефакт підживлений, а інші ні. Ти пропонуєш мені продемонструвати, що будь-які змовники можуть диктувати мені умови й щось нав’язувати?! Ніколи цього не буде!

− А нам ти, виходить, хочеш віддати наказ боягузами повернутися в безпеку Академії? − подає голос Гант. − Думаєш, тільки ти маєш право ризикувати собою заради батьківщини та благої мети? Ми поїдемо з тобою далі. І будемо плечем до плеча битися разом із тобою, якщо знадобиться. І змовників з тобою ловитимем. Вони поплатяться за те, що зробили з Дуаном. 

І стільки твердої рішучості в його інтонаціях та похмурому погляді, так не схожій на звичну насмішкуватість, що я не знаходжу більше жодних аргументів і доводів для заперечення. Хай як би мене це не засмучувало, він правий. Я справді не маю права позбавляти їх цього вибору.

− Я не скасую поїздку. І завтра вирушу в Хейн, як і збиралася, − промовляю рівно. − Ви їдете зі мною, якщо таке ваше рішення.

− Навіть не сумнівайся, − кидає Онора, а я помічаю похмурий погляд Морта в її бік. Очевидно, друг не так уже й згоден із її рішенням ризикувати собою, вирушаючи в цю поїздку разом з усіма.

Що ж до змови... Щось підказує мені: вони зроблять нову спробу дістати мене. Але цього разу я буду готова. Ці тварюки ще пошкодують, коли я сама до них доберуся.

− Отже, вирішено, − барабаню пальцями по підлокітнику. На Сінна не дивлюся, і так знаю, що він моїм рішенням не здивований. І тим паче − не задоволений. Не сперечається, і за те дякую. − А зараз, друзі, я хочу поговорити з вами про Ріка. Давно збиралася, та все якось не до того було. Що ви знаєте про цю Беккі, з якою у нього настільки раптово зав’язалися стосунки? Мені здалося, що вона вам не надто подобається. Можете пояснити, чому?

Досьє на дівчину брата, надане мені Сінном, я поспіхом переглянула ще перед самим від’їздом і прихопила його з собою, щоб вивчити докладніше, але от руки поки не дійшли. А зараз, коли вже зрозуміло, що змовники від своїх планів не відмовилися, її раптова поява поруч із Ріком здається мені особливо підозрілою.