Розділ 13

Друзі моїй появі в товаристві Сінна не здивувалися зовсім. Він уже, судячи з усього, від самого ранку встиг майже з усіма і перетнутися, і роздати вказівки, і вивудити потрібні йому відомості.

Звісно, спершу всі почувалися дещо скуто в присутності свого колишнього суворого й деспотичного декана − усе-таки ще зовсім нещодавно він їх в Академії по полігонах ганяв. А тут раптом сніданок за одним столом. Вони навіть до того, що королеву супроводжують, спокійніше поставилися.

Онора, що не дивно, ніяковіє особливо ретельно, через що Морт похмуро позирає то на неї, то на колишнього викладача. Та і я мимоволі теж. Не хочеться сваритися з єдиною подругою через чоловіка, але не впевнена, чи зможу спокійно сприймати, якщо вона й надалі зітхатиме за моїм... радником. Нехай між нами ще далеко не все вирішено, але він… мій.

Зате Дуан із Гантом, напустивши на себе максимально серйозного вигляду, усіляко демонструють, що вони солідні бойові маги й почуваються цілком невимушено.

Сінн ніяк не дає взнаки, що помічає незручність, викликану його присутністю. Хоча, впевнена, все він чудово бачить. І несподівано показує себе настільки цікавим і неупередженим співрозмовником, що вже за кілька хвилин за столом запановує справді невимушена атмосфера, а з розмов зникає будь-яка скутість. Особливо, коли друзі помічають явно демонстровані ним знаки уваги до моєї персони.

І одразу такі сповнені розуміння обличчя роблять. Ще й перезираються між собою змовницьки. Теж мені, дорослі бойові маги.

А от у мене, хоч як я намагаюся, зовсім не виходить не ніяковіти, коли Сінн, абсолютно відкрито залицяється до мене й усіляко піклується: то підсовує найласіші шматочки моїх улюблених фруктів, то власноруч намащує мені найніжнішим сирним кремом пухкі здобні булочки з корицею, то зненацька підливає чай у чашку.

Часом мені здається, що якби я дозволила, він би й з рук мене годував. Але, якщо вже бути чесною із самою собою, то мені дивним чином все це подобається і відчувається правильним. І те, що він поруч, і те, що піклується, і що дивиться часом так… що в мене серце завмирає і щемить.

− Ця дівчина, за якою я відрядив людей… як збираєшся з нею вчинити? − цікавиться Сінн, коли сніданок уже добігає кінця.

− Думала запропонувати їй місце моєї покоївки, а може, навіть камеристки, коли набереться досвіду. Не впевнена ще. А що? − підіймаю я на нього запитальний погляд.

− Нічого, окрім того, що я мушу її спершу перевірити, − хмикає мій головний і дуже пильний безпечник. Бере мою долоню і підносить її до своїх губ, змушуючи мене знову почервоніти. − Ти ж нічого про неї до пуття не знаєш. Треба переконатися, що цій особі можна вірити. Ну і присягу на вірність не забудь з неї взяти.

− Повірити не можу, що ти не покликала нас уночі із собою, − хмикає Онора, притуляючись до Морта, що сидить поруч із нею.

Я вже встигла розповісти друзям про свої нічні пригоди, точніше − про половину з них. Про Сандера, нашу спільну прогулянку і те, чим це обернулося, мені говорити не хотілося. По-перше, це надто особисте, а по-друге, є в мене є підозра, що дехто знову почне ревниво гарчати.

− Ага, пішла вночі ґвалтівників лупцювати, а друзів з собою не взяла, − обурено басить Гант. − Ну, хоч добре їм наваляла?

− Непогано, − хмикаю я. Але порушена тема нагадує мені про дещо почуте від дівчини. − Сінне, а як тут справи з місцевою жандармерією? Ти вже перевіряв їх?

− Збіговисько ледачих нероб, за рідкісним винятком, − хмуриться перевертень. − Утім, як і в більшості відділків в усіх містах Еббона. Вже займаюся цією проблемою, але сама розумієш − на повне реформування знадобиться час. А що, хочеш і їх проінспектувати?

− Є така думка, − мимоволі морщуся я. − Коли вирвуся з лап міських чиновників.

− Я тоді до тебе приєднаюся, якщо не заперечуєш. Разом ми наведемо більше шереху. І швидше впораємося.

Я ще встигаю подумати про те, що плакали гіркими сльозами всі мої плани на прогулянку околицями з друзями, як лунає стукіт у двері, і на порозі вітальні з’являється один із тих гвардійців, котрих Сінн посилав за лисичкою.

− Ваша величносте, раднику Верр, дозвольте, − кланяється високий плечистий шатен.

− Проходьте, − киваю похмуро, зауваживши, що вираз обличчя вояки не віщує приємних новин. − Ви знайшли дівчину?

− Знайшли, ваша величносте. Але вдома ми її не застали. Коли ми прибули, сусіди розповіли, що години дві тому з’явився загін жандармів, і дівчину заарештували за звинуваченням у завданні тяжких травм панові Бішлі, чоловіку її працедавиці. Лінн Тоннелі перебуває зараз у міському відділку жандармерії.

− От… покидьки! − люто вигукує Онора, стискаючи кулаки й різко схоплюючись. − Ті тварюки її ледь не зґвалтували, а дівчину ще й винною зробили?

Відчуваючи, як в мені теж закипає холодна лють, мовчки стискаю щелепи. Що ж. Чиновникам доведеться зачекати зі своїми проханнями й порожніми балачками. Я спершу займуся нагальнішою справою.

− Бажаєш особисто познімати голови винуватцям, чи довіриш це мені? − рівним тоном цікавиться Сінн, відсуваючи свій стілець.

− На місці розберемося, − промовляю похмуро, теж встаючи з-за столу. – Скажи, хай нам підготують коней.

− Добре, тоді я проведу контрольну перевірку міського управління та кабінету, в якому ти працюватимеш, уже перед твоїм прибуттям туди. Особисто, − киває Сінн.

− Я думала, ти там уже все вздовж і впоперек перевірив, − зауважую я, здивовано піднявши брови.

− Вчора − так. Сьогодні ще ні, − із найсерйознішим виглядом повідомляє цей параноїк, обіймаючи мене за плечі, і незворушно цілує в куточок губ. − Твоя безпека для мене понад усе. А зараз, якщо не заперечуєш, я піду готувати наш візит до жандармерії.

У мене виходить лише розгублено кивнути, і він із задоволеним смішком іде. От… от же Сінн. Мені навіть хочеться підняти руку й торкнутися кінчиками пальців місця, де він притулявся губами. Це так незвично… і солодко, коли не треба собі забороняти те, що відчуваєш, і те, чого до завмирання серця хочеться.