Розділ 11

Сінн

− Якого біса ти тут робиш?! − гарчу крізь зуби, обертаючись до брата, щойно Таллі зникає в порталі.

Про те, що вона могла подумати після його слів, волію поки не думати. Спочатку треба тут розібратися.

Сандер хмикає, похитуючи головою. Підходить ближче, хоча чудово відчуває, що я на межі трансформації − настільки сильна лють вирує в мені зараз… на нього, на себе, на НЕЇ. Мені хочеться в горлянку йому вчепитися за те, що торкався її, що кудись повів цієї ночі, змусивши мене припускати найгірше.

Наривається брат, провокує.

І, можливо, навіть є сенс нарешті піддатися емоціям і вгатити старшому братикові від душі. Може, хоч тоді полегшає? Може, відпустить це незнайоме відчуття крижаного страху, що вивертає душу навиворіт. Страху, що скував нутрощі в ту мить, коли Брун повідомив, що Таллі немає в цій клятій резиденції, а хтось приховав її слід.

− Мені здається, відповідь очевидна, − знизує Санд плечима. − Не думав же ти, що я просто відійду вбік?

Не думав. Але біса лисого я дозволю йому забрати її собі. Вона моя! І його ніколи не буде!

Дика лють затоплює з головою, змітає залишки контролю, майже випускаючи назовні звіра.

− Вона тобі не потрібна! Облиш Аєталь в спокої! Обійдешся без Еббона! − гарикаю, стрімким кидком долаючи відстань між нами.

− Може, й обійдуся, − шкіриться брат, ухиляючись від мого удару в обличчя і пропускаючи наступний, короткий знизу. Мої пазурі розпорють його бік.

Але Санд не був би Сандом, якби вже наступної миті не атакував у відповідь, випускаючи на волю свою сутність. Даючи нарешті бій. А мені цього справді бракувало.

− Ти дурень, Сінне, − кидає він, наносячи серію стрімких ударів і намагаючись зробити підсічку. − Дівчина вже сама тікає від тебе і твоєї опіки.

− Я захищаю її життя! − ривок, удар ногою з розвороту, жорсткий блок.

− Перетворюючи на ув’язнену? Молодець! Так тримати. Коли вона тебе пошле, я буду поруч, − Санд обманним маневром відволікає мене і вгачує кулаком під ребра.

Крекнувши, перехоплюю його руку, кидаючи брата через плече. Але він, хитра наволоч, ще в польоті вивертається і приземляється достатньо м’яко, щоб перекидом відкотитися вбік. Схоплюється, застигаючи навпроти, злегка пригнувшись і вискаливши ікла в насмішкуватій та азартній усмішці.

− Що ти маєш на увазі? − гарчу, розвертаючись до нього всім корпусом. − Яка вона, в біса, ув’язнена?

Сандер схиляє голову набік, тоді хилить її в інший бік, розминає плечі.

− А сам не здогадуєшся? Я з нею всього пару годин провів, і то зрозумів, що дівчина задихається під горою обов’язків, які на неї звалилася. Вона ж зовсім молоденька, і виховувалася не як спадкоємиця трону.

− А ти думав про її молодість і виховання, коли прийшов до мене з вимогою посадити принцесу Аєталь на трон Еббона в найкоротші терміни? Чи хочеш сказати, не припускав, що на неї чекає? А зараз увесь такий співчутливий і шляхетний з’явився?

− Я б захистив її від проблем, якби ти не затіяв свою гру. І зараз готовий це зробити, щойно крихітка перестане опиратися і прийме мою пропозицію.

І тут мене розбирає сміх. Ну треба ж, який турботливий бовдур знайшовся.

− І хто тут дурень? − цікавлюся із сарказмом. − Так, Таллі молода, але вона істинна Еббоні. Вона не стане домашньою ласкавою кішечкою, віддавши тобі всю владу над Еббоном. Вона не підкориться і не поступиться тобі, Санде.

− А тобі? − з хитрою усмішкою цікавиться брат.

І таки влучає в ціль, зачіпаючи за живе. Мені теж.

− Це вже не твоя справа, − припечатую рівно. Все-таки виплеснути на ньому свою лють було гарною ідеєю. Ось уже й мізки потроху стають на місце, можна йти до моєї колючої неприступної королеви миритися. − Повторюю ще раз, Санде. Таллі я тобі не віддам.

− Мені цікаво, що ти робитимеш, якщо вона обере не тебе, − задумливо запитує Сандер, спостерігаючи за мною. І проникливо тягне: − А тебе ж від самої цієї думки у вузол закручує, еге ж? Міцно вона тебе зачепила. Що ж, так навіть цікавіше.

І він же не відступиться. Навпаки, подвоїть зусилля. Я похмуро дивлюся на брата, прораховуючи, чи можу якось відвадити його від Таллі. І розумію, що своєю надто бурхливою реакцією лише заохочую його теж домагатися прихильності Аєталь.

Але Санд, так само як і я, нічого не зможе вдіяти, якщо Таллі не забажає прийняти його пропозицію. Юна королева Еббона цілком здатна протистояти будь-кому з нас. Тим жаданіша її капітуляція. Для мене − так точно.

− Усе це неважливо. Зараз головне зберегти їй життя. Думаю, ти в цьому теж зацікавлений, − вимовляю рівно, ретельно заганяючи всередину й маскуючи свої емоції від єдиного, хто завжди їх без особливих зусиль міг читати, як і я його. − Тому наполегливо вимагаю узгоджувати зі мною будь-які свої дії щодо неї.

− Я готовий погодитися на таку абсурдну вимогу тільки за умови, що ти поділишся інформацією про цих ваших змовників та їхні дії, − нейтральним тоном повідомляє мені Санд. − Я хотів би розуміти, що загрожує тій, кого я хочу бачити своєю дружиною.

− Кажу ж, що твоя розвідка дарма свій хліб їсть, − криво всміхаюся у відповідь, поборовши бажання вискалитись.

Знову провокує на реакцію. Намацує слабке місце. Найголовнішу свою слабкість з недавніх пір я йому сьогодні й так уже показав. Але шкодити Таллі він не буде, тут я впевнений, тож нехай. Зробленого не повернеш. Залишилося спробувати все виправити.

− Можливо. Але в тебе тепер є своя, подивимося, чи буде вона кращою, − не залишається в боргу брат і простягає мені руку. − То як, ми домовилися?

− Домовилися, − відповідаю на рукостискання, приймаючи умови нової угоди. Якщо прибрати брата від Таллі поки не виходить, чому б не використати його зацікавленість собі та їй на користь?

Ми завмираємо, дивлячись один одному в очі. І, кивнувши, розходимося, кожен відкриваючи свій портал.