Розділ 5

А наступного ранку, повідомивши свіжоукомплектовану Раду про свій намір уже назавтра вирушити на інспекцію прикордонного контуру, я зі спокійною совістю оголосила, що у королеви на решту дня − давно заслужений вихідний. Навіть якби хтось наважився зі мною сперечатися, то одного важкого погляду Сінна, який повністю схвалив моє рішення бодай трохи відпочити, вистачило, щоб незгодні проковтнули всі свої заперечення.

Так, дивись, і перевиховає їх. Корисний у мене радник з’явився.

Підготовку до поїздки я доручила Кіфу, велівши з усіма питаннями звертатися до Біарне та Сінна. Це по їхній частині. Мені ж належить протягом тижня відвідати три міста, де розташовані ключові вузли-артефакти, що підтримують магічний контур й потребують термінового підживлення. Це давно вже слід було зробити, і зволікати з цим більше не можна.

Але спочатку я вирішила навідатися в Академію. Розмову з братом теж ніяк не можна відкладати. У мене навіть з’явилася ідея покликати його з собою. Звісно, доведеться вжити жорсткіших заходів безпеки, але думка про те, щоб провести з братом час, зблизитися з ним, обговорити все, що накипіло в обох, здається мені правильною і дедалі більше подобається.

До Академії ми з Шаєм прибуваємо у супроводі моєї особистої охорони. Двоє грізних і навіть хижих на вигляд бойовиків, яких ще вчора приставив до мене мій новий безпечник замість колишніх охоронців з королівської гвардії, мовчазними похмурими тінями йдуть позаду, майже непомітні для стороннього ока.

Це Сінн так про мій комфорт нібито подбав. Мовляв, охороняють і очі не муляють. А ще в майже наказовому порядку велів начепити на себе кілька нових амулетів та артефактів його власного виготовлення. Я спробувала було заперечити, що й так добре захищена, що Зірх, зрештою, можу прикликати, але у відповідь почула: якщо уже довірила йому свою та державну безпеку, то мушу виконувати його рекомендації щодо цієї самої безпеки.

Що ж, я могла й здогадатися, що так буде. І не посперечаєшся.

Повідомляючи ректору Райнару про свій намір відвідати Академію, я дуже просила того не розголошувати про мій візит. Не хочу жодних офіційних зустрічей, які за минулий місяць встигли мені набриднути просто до оскоми.

Тому в портальній залі мене зустрічає лише він один власною персоною.

− Вітаю в Академії магічних мистецтв, ваша величносте, − шанобливо схиляє голову ректор, щойно я, з настороженим Шаєм біля ноги, ступаю з арки переходу.

Тасгар тут же настовбурчує шерсть, відчуваючи розлиту в повітрі портальної зали незвичну для нього магію. Це в палаці він уже освоївся, а тут усі його магічно посилені інстинкти змушують бути напоготові. Заспокійливо погладивши свого захисника по здибленому загривку, я одразу прямую до очільника Академії.

− Вітаю, магістре, − усміхаюся, щиро радіючи зустрічі й обіймаючи світловолосого мага-універсала. Друг моїх покійних батьків і мені став не чужою людиною, відколи ми познайомились. − Дякую, що виконали моє прохання.

− Нема за що, Таллі. Уявляю, як важко тобі далися ці чотири тижні, − обіймає мене у відповідь ректор, підбадьорливо поплескавши по спині. − Зайдеш до мене, чи одразу до брата вирушиш?

− Вибачте, але до вас сьогодні, мабуть, не встигну. Як поговорю з Ріком, хочу ще з друзями зустрітися. Дуже за ними скучила. Не бачилась ще з ними, відколи мене звідси забрали. 

− Розумію, − лукаво підморгує мені магістр. − Звісно, мені, старому, годі й сподіватись на те, щоб скласти гідну конкуренцію молодим бойовикам, коли йдеться про увагу такої красуні.

− Ну який ви старий? Скажете теж, − сміюся я. − Чоловік хоч куди. Половина студенток у вас закохана.

− Лестиш, дівчинко, − хитає головою Райнар і веде мене за плечі до виходу з портальної зали. − Ну розповідай, як ти примудрилася зманити на посаду свого радника мого декана? Сінн завжди стверджував, що воліє бути в тіні.

Ага, бути тінню, яку всі до дрижаків у колінах бояться. Але цікаве формулювання питання. Наштовхує на певні думки.

− Ви знали, хто він? − повертаю я голову до ректора. Зрештою, допускати казна-кого до навчання студентів він би точно не став. А от його високість Сіннарда Верра – цілком.

− Так. Я був знайомий із Сіннардом ще до того, як він вирішив обрати шлях незалежного бойового мага без імені та звання, − з іронічним блиском в очах підтверджує мої висновки Райнар.

− І вас не бентежив той факт, що бойовиків Еббона навчає принц перевертнів? − з веселим подивом хитаю я головою.

− Якщо при цьому результати, які демонструють випускники бойового факультету, стали в рази кращими? − кидає на мене хитрий погляд магістр Райнар. − Ні, не надто. Навпаки, мені ця ситуація видавалась надзвичайно цікавою й іронічною. 

На цьому розмова тимчасово стихає, бо ми виходимо з будівлі академічних порталів надвір. І я зі справжньою насолодою, на повні груди вдихаю морозне повітря, оглядаючи такий любий моєму серцю гірський пейзаж.

Мій жахастик, побачивши сніг, у якому можна з задоволенням повалятися, тут же кидає на мене погляд, сповнений цілком зрозумілої надії, але я з жалем хитаю головою.

− Не можна, Шаю.

Надто багато молодих магів усіх курсів та факультетів зараз вештається територією Академії. Не готові до цього знайомства ні спудеї, ні моє ще таке часом навіжене маля-тасгар. Хтось може й постраждати. 

Жахастик, спершу засмучено опустивши хвоста, тут же згадує, що він ніби як захисник, і набирає вкрай грізного та поважного вигляду, коли я у супроводі ректора прямую до гуртожитку бойовиків. Звично прилаштовується біля моєї лівої ноги, пильно оглядаючи полум’яними очима територію та адептів, що снують у дворі.

Напередодні таких вже близьких зимових канікул навіть у самому повітрі Академії відчувається якийсь передсвятковий настрій. А сьогодні, у вихідний день, так і поготів. Якби я все ще була студенткою, зараз би так само, як всі ці безтурботні хлопці й дівчата, гуляла б, училася, спілкувалася з друзями, думала про зимову сесію і підтягувала «хвости».