Розділ 3

− І все ж, ваша величносте, я б радив вам не поспішати з цим законопроєктом. Поки що ваш вплив… дещо хисткий. І налаштовувати проти себе аристократію буде нерозумно, − Хатріл, як і завжди, у розмові зі мною поводиться вкрай доброзичливо і навіть злегка поблажливо, що мене трохи бісить. − Давайте поки що відкладемо розгляд цього питання. Мене, як і вас, вкрай непокоїть ситуація на півдні Еббона, але зайвим поспіхом можна тільки зашкодити.

Боги, як же мені бракує знань. Тільки зараз я повною мірою оцінила, наскільки хорошу освіту дав мені дядько. Але цього, навіть разом зі здоровим глуздом, усе одно замало, бо не мала я змоги заглиблюватися в державні справи з ранньої юності, як і належить спадкоємиці.

От і доводиться тепер багато в чому покладатися на своїх радників. Бо простого скорочення податків у регіонах, де люди загрузли в боргах перед казною, аристократами-орендодавцями та лихварями, явно замало. Треба щось змінювати. Впроваджувати нові закони. А на це потрібен час, щоб розібратися, розробити. А люди вже голодують. І бунтують теж.

− Добре, я вас зрозуміла, лорде Хатріле, − киваю, барабанячи пальцями по столу. — Та все ж я чекаю від вас із радником Уорденом конструктивних правок і пропозицій щодо розв’язання цієї проблеми. І ще… припустимо, новий закон і справді потребує доопрацювання. Але допомогу потрібно і можна надати вже зараз. Від вас обох мені потрібні розрахунки: що ми можемо собі дозволити, виходячи зі стану державної казни. Я винесу це питання на розгляд Ради.

− Звісно, ваша величносте. І чи можу я запитати, що ви вирішили з посадою голови держбезпеки? Якій кандидатурі віддаєте перевагу?

А точніше − чийого ставленика я поставлю на це місце? Міг би вже й прямо спитати. Як той же Біарне днями.

Звісно, вони цікавляться. Від мого рішення залежить, якою далі буде королівська Рада і хто матиме найбільший вплив.

От усі здивуються, якщо мені вдасться провернути те, що я задумала. Можу собі уявити, як витягнуться їхні поблідлі обличчя.

− Про це я теж повідомлю на наступному засіданні, − уникаю прямої відповіді. − На сьогодні це все, лорде Хатріле. Чекаю від вас результатів і пропозицій. Можете бути вільні.

Спостерігаючи, як іде радник із внутрішньої політики, я мимоволі вдивляюся у дверний просвіт, гадаючи, чи прийшов уже Сінн. Обіцяв же з'явитися. Або погрожував − це вже як подивитися. А втім, бажання уникати його в мене більше немає, навпаки, навіть азарт бере. І якщо він раптом не прийде, я справді розчаруюся.

− Ваша величносте, − на порозі з’являється Кіф, але за його спиною я вже бачу високу темну постать. − До вас магістр Сінн.

− Нехай увійде, − киваю з максимально незворушним виглядом.

Я сама серйозність і діловитість, одним словом. І розмовляти я збираюся виключно у справах.

− Звісно. Магістре, − мій секретар відступає вбік, пропускаючи Сінна, а потім дивиться на мене зі своїм звичним трудовим запалом. Принаймні саме так я волію витлумачувати цей погляд. − Чи можу я бути ще чимось вам корисний, ваша величносте?

− Ем, ні. Дякую, Кіфе. Можеш зайнятися тими документами, що я доручила тобі звірити вранці. І нікого до мене не впускай. Я буду зайнята.

Сінн в цей час пильно спостерігає за моїм помічником. Той вклоняється, кидає на магістра не менш оцінний погляд і йде, зачинивши за собою двері.

− Треба ж, який послужливий парубок, − іронічно хмикає мій колишній наставник, перевівши погляд на мене. − Добридень, Таллі. Я радий, що ти нарешті дослухалася до здорового глузду і погодилася зі мною зустрітися.

− Вітаю, магістре, − схиливши голову набік, я дозволяю собі його роздивитися. Уночі якось не до того було.

Ну-у-у... Не змінився анітрішечки.

Усміхаюся з дещицею уїдливості:

− Ви маєте рацію. Секретар у мене чудовий. Сама не нарадуюся.

У відповідь очі кольору криці трохи темніють, хижо звужуючись. І щось аж надто сильно магістр стискає щелепи. Але ж я мала на увазі саме те, що сказала. Тож нема чого на мого помічника вовком дивитися.

− Ви обіцяли надати мені нові відомості щодо розслідування змови, − нагадую, відкинувшись на спинку крісла і схрестивши руки на грудях.

Не буду нагадувати, що розслідувати цю змову йому ніхто не доручав − хіба що його справжній сюзерен, але тоді виникає закономірне питання: з якою саме метою інформацію надають мені.

Хоча про що це я? Королева Аєталь потрібна живою як Сандеру, так і Сінну особисто. От і дбають, як можуть.

Чоловік зміряє мене задумливим поглядом, хмикає якимось своїм думкам і йде до мого столу. Кладе переді мною важку папку, а сам сідає в крісло для відвідувачів.

− Обіцяв. І готовий їх надати. Але спочатку дозволь запитання. Як ти почуваєшся? − і стільки турботи й навіть занепокоєння раптом з’являється у його очах, що я мимоволі ніяковію.

− Дякую, добре, − повільно киваю, одразу ж якогось біса згадуючи наш нічний поцілунок, тепло його долоні на моєму обличчі, коли засинала, і те, що прокинулася не зовсім одягненою.

І зовсім не обов’язково йому бути моїм міантором, щоб зрозуміти значення рум’янцю, який спалахнув на моїх щоках.

Мені вартує величезних зусиль не опустити погляд, а дивитися у відповідь прямо й спокійно. Ну так. Він мене збентежив. Нічого дивного в цьому немає. І нічого важливого це насправді не означає. Отже, і я не надаватиму цьому ваги.

− Я радий, − киває Сінн, не зводячи з мене очей. − І наполягаю, щоб ти не доводила себе до такого стану.

− Наполягаєте... А в мене вибору немає, − гірко всміхаюся. − Коли ви так терміново й зненацька зводили мене на трон, то не могли не розуміти, скільки проблем мені доведеться розв’язувати як королеві. І скільки праці для цього потрібно.

Щоправда, існує дуже велика ймовірність, що на трон мене зводили лише для того, щоб владу через мене отримав мій чоловік. І цим чоловіком уже чимало хто заповзявся стати.

− Ти завжди можеш звернутися до мене по допомогу, − наполегливо вимовляє Сінн. Але, помітивши, як гнівно звужуються мої очі, тут же додає з роздратованим зітханням: − Я маю на увазі лише те, що можу допомогти тобі почуватися краще. Про твою безпеку я й так продовжую дбати, хочеш ти того чи ні. На інших варіантах допомоги я не наполягаю. Але не відмовлю тобі, якщо попросиш.