Розділ 33 Різанина

Минуло кілька тижнів. Ладина почала потроху приходити в себе, а Ярина вертілась біля неї як бджола біля квітки. Велимира теж прийшла в себе і навіть змогла стояти більш менш самостійно, хоча з усіх сил чіплялась за Ярославу коли йшли до Олекіра в підкліт. Він намагався зібрати докупи рештки свідомості в кристалі за допомогою Елікорії, яка радо там оселилась та не збиралась терпіти сторонніх, у своєму новому домі.

Ляльки вирили глибокий рів та високий насип довкола возів, не для осадного бою, а просто від нудьги їх творця. Олекір чекав на прихід північної дружини. Остання сильно поспішала, збираючи з усіх фортець довкола людей для війська, а багата нажива приманила і воєвод далеких міст. Поспіхом вони зібрали понад 30 тисяч ратників і майже 500 дружинників і чародіїв. Могутня сила, рівну яку північ не бачила вже сотні років з часів заснування фортець та перших походів глибше на північ.

Олекір дивився на різнобарв'я стягів більшість яких мала мури на своїх гербах, це були гарнізони фортець. Проте під ними всіма разом стояло значно менше людей, ніж під одним стягом, що мав поле чи ліс. Він знав більшість з них, служба в північній дружині зобов'язувала. Когось він поважав і хотів би, щоб вони були на одній стороні. Когось він зневажав і з радістю зламав би та розтоптав, як колись. Він подивився трохи далі, де вже організовувала табір Північна дружина, що захищала обоз. Вона ледь складала десяту частину військ, але безумовно, саме вона привела більшість дружинників і чародіїв, й найменше повій чи скоморохів.

— Жодного посланця, з пропозицією здатись? Ти як завжди безжальний до ворогів. Твоя смерть буде особливою, гідною тебе, виродку.

Олекір віддав наказ. І десять тисяч ляльок рушили, синхронними рухами як струмки, що стікають з гір в озеро вони вийшли з фортеці й формували бойовий порядок. Ворог цього не очікував і панічно трубив у рога збираючи людей. Олекір дозволив це, із захватом спостерігаючи за їх метушнею, але вирішив милосердно дати їм останній шанс.

Самотня лялька в крижаних обладунках північної дружини, рушила до ворожого війська. Вона волочила за собою простий дерев'яний спис до якого грубо примотали шкіру. Зупинившись посеред поля і дозволивши всім роздивитись родові відзнаки бездоганно відтворені на її обладунках багато поглядів мимоволі звернулись до двох людей, що сиділи на сірих лютих вовках. Чоловік скалив зуби, поки його очі наливались кров'ю, молода жінка поруч була розгублена. Лялька не цікавилась людськими емоціями. Наказ був простий. Вона підняла списа і кинула.

Все було розраховано ідеально, сила та кут кидка, короткочасний порив вітру. Спис пролетів над військом наче птах, зламав держак знамена Північної дружини, вістрям порізав морду вовка й нарешті встромився в землю. Шмат шкіри зі словами був просто перед очима воєводи: "Здавайтесь, або помріть".

Звісно, воєвода озвірів ще більше. Його гучний голос прокотився полем, гучніше бойових рогів. Він розсипався прокльонами та командами закликаючи усіх йти в бій, не помічаючи, що жінка поруч бережно доторкнулась до шкіри. Її пальці пробіглись словами, а шокований погляд устромився в далечінь на мури. Де Олекір ніжно посміхнувся, але його очі були холодні й він подивився на військо, що неслось в атаку.

Першими прийшли чари. Чародії випустили могутні закляття на ляльок. Море вогню розлилося в самому серці лялькового строю, але ляльки навіть не сіпнулися, продовжуючи тримати бойовий порядок. Вогонь випарував сніг, і холодне повітря почало огортати поле туманом. Ратники на чолі з пішими дружинниками кинулися в атаку могутньою хвилею. Здавалося, стрій ляльок зігнувся під їхнім натиском. Ратники ззаду тиснули на тих, хто попереду, навіть не підозрюючи, що бій ще навіть не почався. Їх тримали на відстані списа, забираючи життя.

Дружинники вступили в бій з особливою лялькою і докладали всіх зусиль, щоб її вбити. Але вона від їхніх могутніх ударів, що трощили каміння, легко й граційно ухилялася або ж підставляла під них дружинників чи ратників. Але вони цього не помічали, змушуючи її постійно відступати й ухилятися. Аж поки туман не почав затягувати поле бою. Вони рухалися все глибше й глибше, змушуючи її відступати, поки один із дружинників раптом не помітив, що лялька більше не озиралася.

Туман затягував поле бою, але ніхто не панікував: знамена здіймалися вище, а командири перегукувалися один з одним — усе, як і очікувалося. Воєвода невдоволено пирхнув, коли знамена перестали просуватися вперед, але в цілому був задоволений. Все йшло як він і задумав: перемога буде не легкою, але це буде перемога. Він уже смакував нагороди, які отримає після розграбунку цього обозу за земляним валом. Згадуючи про нього, він подивився на чоловіка, що навіть не зрушив з місця після початку бою і продовжував так само посміхатися.

— Невже цей дурень не розуміє, що вже програв?

Він звернувся до зброєносця, що тримав важкий спис, і однією рукою підхопив його. Потім його погляд звернувся до жінки поруч.

— Дарино. Я піду в атаку, а ти чекай тут і сторожи табір зі своїми людьми, мало що. Не подобається мені той вилупок на мурах.

Вона хотіла щось сказати, простягнула руку, але швидко її повернула і просто кивнула. Озирнувшись довкола, Дарина не побачила нікого, хто б навіть допускав думку, що це військо зможе програти. Вона кинула швидкий погляд удалину, помітивши, як ніжна посмішка зникла з губ Олекіра, а замінив її лютий вискал.

Чарівники готували чари. Вони не бачили поля бою, лише дружні стяги, що здіймалися навколо. Все виглядало так, наче їхні війська вже оточили ворога, а отже, той мусив бути десь у центрі. Ріг кавалерії змусив їх відкинути зайві думки й поспішити завдати удару. Збираючи всю силу до останньої краплі, вони створили такі чари, які мали б поставити передостанню, якщо не останню крапку.

Ратники боролися, не підозрюючи, що вони нагадували косяк риби, що заплив просто в сіті й очікував, коли ті зімкнуться. Бойовий азарт настільки закрутив їм голови, а туман закрив огляд. Крики команд лилися з усіх сторін: вони трималися своїх, але знову губили їх. Раптово тінь пронеслася крізь стрій, а за нею прийшли й дружинники; не турбуючись про людей, їхні мечі зрізали десятки, а ратники намагалися насадити їх на списи.