Остання надія

Добравшись до кришталевого розпуття, Доглядач Чужих Тіней вискочив з возу і з тріумфуючим, палаючим від самовпевненості поглядом кинувся до Живої Води. Його голос звучав захоплююче, надзвичайно наполегливо й переконливо — він вимальовував перед джерелом такі неймовірні картини багатства, переконуючи її негайно прийняти цей дар і нарешті піти на велику угоду з Володарем волів.

Але Жива Вода підняла на нього свій ясний, абсолютно байдужий погляд. Її не зворушили ні палкі слова, ні обіцянки всього золота світу.

 Вона  просто відрізала: «Ні».

Побачивши цю незламну байдужість і зрозумівши, що вона знову не купилася на їхній найбільший обман, Доглядач застиг на місці. Його серце провалилося в прірву від смертельного жаху перед гнівом господаря, коліна підкосилися, і просто посеред вечірньої імжі на дорозі в нього трапилася справжня істерика — він заламав руки, заридав від безсилля і задихнувся власним криком, знаючи, який невідворотний морок тепер чекає на нього в палаці Рялоса.

  Знесилений, заливаючись слізьми посеред нічної дороги, Доглядач упав на коліна перед кришталевим потоком і почав благати Живу Воду:
— Пошкодуй його, благаю! Якщо я не принесу йому твоє світло, то його Примарне Дзеркало остаточно затьманіє, вкрившись смоляною кіптявою, і стане чорним та непроглядним. Він не витримає цього! Він просто не зможе жити без свого Примарного Дзеркала!

Жива Вода подивилася на нього  пронизливим поглядом і впевнено промовила:
— Тож нехай розіб'є своє Примарне Дзеркало.

Очі Доглядача просто жахнулися від усвідомлення того, що вона сказала. Він стояв нерухомо, не в змозі повірити її словам і осягнути, як взагалі можна вимовити таке святотатство — розбити на шматки священне Примарне Дзеркало, яке тримало на собі весь  величний світ його господаря. Він довго переварював ці слова, відчуваючи, як під ногами зникає останній ґрунт.

І лише коли до нього остаточно дійшло, що повертатися в палац із порожніми руками — це вірна смерть, він знову судомно заламав руки, намагаючись достукатися до джерела:
— Ти не розумієш, Жива Вода! Якщо він розіб'є Примарне Дзеркало, то до нього знову повернеться та прадавня біла нитка, яку він так болісно відсік! Вона знову почне шматувати його єство, розриваючи його надвоє. Це принесе  йому знову жахливий пекучий біль! Пожалій його, будь ласка, він ніколи не зможе розбити своє Примарне Дзеркало!

Жива Вода мовчки дивилася на те, як Доглядач Чужих Тіней у повній безпорадності бився на колінах у конвульсіях істерики, знемагаючи від  смертельного страху. Вона бачила кожну його сльозу й не вдавала, що не помічає його глибоких справжніх страждань — її кришталева суть увібрала в себе весь цей біль, яким сам себе загнав у глухий кут.

Почекавши, поки канцелярист трохи затихне, ковтаючи нічне повітря, вона промовила своїм чистим  голосом:

— Я знаю, як йому допомогти. Можеш набрати моєї чистої води. Коли він розіб'є своє Примарне Дзеркало і коли перед ним знову з'являться обидві нитки — і біла, і чорна, — нехай замість свого Примарного Дзеркала подивиться на себе в мою чисту дзеркальну воду і чорна нитка почне сама відриватися.

Вона на мить замовкла, і кришталевий потік блиснув під місяцем із неймовірною силою:

— Та смоляна чорна нитка  просто не витримає дивовижної сили моєї чистої води і зникне.

Отримавши таку відповідь, Доглядач  отримав надiю: в його грудях, закутих у страх, блиснув крихітний вогник порятунку, адже тепер він мав що принести своєму грізному господарю. Не гаючи ні хвилини, він знову застрибнув у віз і понісся назад із такою стрімкістю, наче за ним гнався сам вихор: найшвидші  воли розсікали вечірній простір, підминаючи під копитами глиняне місиво доріг, а колеса ледь торкалися землі у шаленому несамовитому польоті.

Добравшись до палацу, він з трепетом постав перед Рялосом. У душі канцеляриста не було зухвалого захоплення , лишився лише гіркий, натягнутий до краю сумнів, бо він не міг знати напевне, чи погодиться могутній володар зруйнувати власний фасад. Проте ця звістка приносила крихту надії: вона давала шанс, що володар не розлютиться до смерті й не розчахне його своєю сліпою люттю, а вислухає до кінця. Зблідлий Доглядач затамував подих і почав обережно, з дрожем у кожному слові, переповідати Рялосу нечувану вість про чисту воду та долю чорної нитки.