Яскраві блискавки від Великого Громовержця і на кону ВСЕ

Попри те, що  земне становище Рялоса , його незліченні засіки та кремезні череди волів цілком наповнювали його матеріальні блага, час від часу Рялос зупинявся і з пекучою глибокою заздрістю вдивлявся у високе небо. Він заздрив не просто яскравим спалахам, а самій  нестримній свободі тієї небесної сили, що вершила долі без огляду на земні розрахунки. Йому не давали спокою всеосяжна грозна воля, непереможний гуркіт і абсолютна влада над стихіями, яким корилися і простір, і трепет людських сердець. Ця сліпуча жага панувати над усім сущим і тримати в руках не лише дороги, а самі небесні висоти, змушувала його марити славою того, кого у переляканих думах всього живого  звали не інакше як Великий Громовержець.

 Коли ж несамовита лють дещо вщухла, а дикий жар у грудях Рялоса змінився  заціпенінням, його пам'ять вихопила  одну давню втіху. Колись давно, не витримавши свого пекучої заздрості до Великого Громовержця, він витратив незліченні мішки свого золотого пилу, аби викупити його  спеціально виготовлені яскраві блискавки. 

Прийшовши до тями і  заспокоївшись,  Рялос згадав про ці придбані скарби. Він різко кивнув Доглядачу Чужих Тіней і наказав негайно принести його яскраві блискавки.

Доглядач слухняно прикріпив яскраво сліпучі блискавки до його кремезних плечей. Вони спалахнули крижаним сяйвом, імітуючи велич справжньої грози.  В агонії від  роздратування він сам узяв залізний молоток і відколов невеликий шматочок від свого Примарного Дзеркала — якраз той чистий куточок, який ще не встиг з'їсти подорожній пил. Тримаючи в  руках цей уламок, він наказав переляканому Доглядачу негайно зафіксувати на ньому його грандіозний вигляд: його огрядну постать з розкішними яскравими блискавками на плечах, аби у такий  спосіб засліпити своєю всеосяжною  всемогутністю.

— Неси це негайно туди, де б’є її непокірне джерело! — прохрипів Рялос, простягаючи Доглядачу Чужих Тіней дорогоцінний уламок. — Нехай вона погляне на цей відблисок. Перед Великим Громовержцем тремтить уся земля, ніхто не сміє виказувати гординю, і перед його гнівом кожен одразу схиляє голову й погоджується на будь-яку волю. Коли вона побачить мої огрядні плечі в цьому сліпучому вогні, її кришталева зухвалість миттєво зникне. Вона, я певен,   точно злякається, і тепер  беззаперечно погодиться на наш лад!

Минув час, і завіса ночі знову пропустила канцеляриста назад до палацу. Доглядач Чужих Тіней повернувся зовсім розбитим, На ньому не було обличчя, коліна підкошувалися, а в очах застиг такий смертельний жах, що він не знав, як розімкнути заціпенілі губи. Знесилений і знищений власною безпорадністю, він затремтів усім тілом, але визнати страшну правду перед Рялосом йому все одно довелося: Жива Вода не злякалася штучного грому. Вона навіть не сколихнулася від блиску фальшивих блискавок, залишившись абсолютно  спокійною і байдужою до його грізного дзеркального фасаду.

У ту ж мить Рялоса накрила така дика несамовита хвиля сказу, що його почало буквально розривати на шматки від безсилої агонії. Він перестав чути себе, метався по кімнаті й кричав, зриваючи голос на хрип:

— Та як вона сміє?! Як вона посміла так поводитися і не боятися мене?! Хто вона така, щоб стояти непохитно перед моїм залізним панциром?!

Він важко дихав, його груди ходили ходуром під вагою бутафорських вогнів, а з рота виривалися оскаженілі слова:

— Та вона просто заздрить мені! Так, вона заздрить моїм нескінченним безмежним багатствам! Вона згорає від заздрощів до  моїх казкових можливостей, і лише тому сміє ховати своє безсилля за цим кришталевим спокоєм!

Минуло багато важких днів і довгих безсонних ночей, перш ніж несамовита буря в душі Рялоса нарешті вщухла.

І ось тоді, посеред цієї  тиші, коли він знову самотньо вдивлявся у своє все більш забрудніле дорожнім пилом Примарне Дзеркало, його розум зненацька осяяла нова  думка. Вона прийшла тихим зміїним шепотом прямо з глибин смоляної чорної нитки:

— О, то ось у чому її таємний замисел! — проковтнув він повітря, і на його обличчі вперше за довгий час з'явилася хитра тріумфуюча посмішка. — Вона зовсім не байдужа до моєї величі. Ця Жива Вода просто веде свою набагато витонченішу й жадібнішу гру! Вона навмисно відкидає мої дарунки, зневажає мішки з золотим пилом і не здригається перед  громом яскавих блискавок лише для того, щоб змусити мене підняти ставки до самого неба!

Ця цинічна догадка миттєво повернула йому колишню впевненість Володаря трактів, адже у його закритому світі матеріального розрахунку все мусило мати свою ціну. Він щиро повірив, що кришталева чистота води джерела — це лише хитра маска, за якою ховається шалене бажання виманити й забрати собі весь його нескінченний золотий пил до останньої крихти.

У ту ж саму мить Рялос зі швидкістю справжньої  блискавки викликав до себе Доглядача Чужих Тіней. Очі велетня знову палали шаленим азартним вогнем, а дзеркальний панцир на грудях ходив ходуром від солодкого передчуття тактичної перемоги.

— Біжи! Біжи до неї швидше за вітер! — гримнув він, хапаючи зляканого канцеляриста за плечі. — Скажи цій Живій Воді, що вона виграла свій хитрий двобій! Передай, що я  готовий розлучитися з усім своїм нескінченним багатством, до останньої золотої порошинки моїх підвалів!

Звісно, у планах скупого Рялоса  не було навіть думки справді віддати всі свої скарби. Це була його остання найвеличніша пастка — цинічний підкуп, розрахований на те, щоб виманити Живу Воду на торгову угоду гучною обіцянкою, а потім холоднокровно надурити її, забравши все світло покори собі.

Доглядач Чужих Тіней, підхоплений залізним наказом, кулею вискочив із палацу. Не гаючи ні секунди, він кинувся на стайні й запряг у важкий віз найшвидших волів із череди — тих, що вміли не просто невтомно крокувати, а неслися крізь дорожню багнюку з шаленою прудкістю. Земля стогнала під ударами їхніх міцних копит, а з-під важких коліс наосліп летіли шматки розбитого глиняного місива доріг. Канцелярист буквально летів, розсікаючи вечірній туман, аби якнайшвидше доставити цю грандіозну  пропозицію свого господаря прямо до кришталевого джерела на хрестоподібному розпутті.