Аукціон від Рялоса і темна вода

Минув час, і Доглядач Чужих Тіней знову стояв перед своїм господарем. Його викривлене обличчя було блідим, а тремтячі руки видавали повну поразку. Він тихо й збито доклав Рялосу, що всі його хитрощі та пишні обіцянки розсипалися в порох: таємнича Жива Вода на роздоріжжі навіть не глянула на мішок золотого пилу, зневаживши обіцяне багатство і геть відмовившись від будь-якої торгової угоди.

Від цих слів на обличчі велетня застиг несамовитий шок, що за мить перетворився на сліпучу обпалюючу лють. Рялоса настільки шматувало зсередини від огиди до непокори, що його залізобетонне єство на кілька довгих ударів серця заціпеніло від шаленого, не контрольованого ніким гніву. Коли ж дика ярость трохи відступила, вивільнивши місце холодній тями, він важко дихаючи, прохрипів Доглядачу:

— Підожди. Якщо вона не взяла стільки, значить, міра була замалою для її ціни. Повертайся туди знову. Скажи їй, що ми збільшимо об'єм учетверо — ми дамо стільки золотого пилу, що його не зможуть утягнути й три пари моїх найдужчих кремезних волів. Від такого неймовірного багатства вона вже точно не зможе відмовитися. Це вона візьме неодмінно, бо перед такою вагою зобов'язана здатися будь-яка жива душа у світі.

Він знову кинувся до свого Дзеркала, бо без цього глянцевого скла його існування втрачало будь-який сенс. Він звично заглянув у його глибину, прагнучи вдихнути звичний відблиск свого багатства.

Але чаклунська поверхня зустріла його не так як раніше.  Дзеркало вперше стало мутніти й покриватися брудними плямами. Густий подорожній пил настільки щільно заліпив дзеркальну гладь, що воно почало показувати його золото й велич не чітко. Зображення стало тьмяним і бляклим. Блиск, який раніше дарував йому абсолютну насолоду, тепер ледь пробивався крізь цей брудний сірий наліт.

  Побачивши, як потьмяніло його Дзеркало, Рялос застиг у безмовному заціпенінні. Його залізобетонна впевненість розсипалася на друзки, і всередині обірвався той звичний спокій. Він не кричав і не гнівався,  його охопило  тривожне сум'яття, від якого холодний піт проступав крізь усе його огрядне тіло. Велетень кидався по темних покоях свого палацу, не знаючи, за що вхопитися і куди подіти свої дужі руки.

  Доглядач Чужих Тіней знову повернувся з роздоріжжя. Його руки тремтіли так сильно, що здавалося, от-от розлетяться вщент, а зблідле обличчя виказувало повний непідробний шок. Він був знесилений до краю, смертельно боячись навіть поглянути на свого господаря, але зам'ятися не міг. Ледь переступаючи ногами від жаху перед гнівом Рялоса, канцелярист збито і з жахом у голосі вимовив: Жива Вода знову відкинула дарунок. Навіть той учетверо більший мішок золота, який не втягли б і три пари волів, вона не взяла, зневаживши їхнє багатство і знову відмовившись від підкорення.

Від цих слів Рялоса накрила нищівна лють. Його залізобетонне єство шматувалося зсередини від нечуваної непокори. Він метався темними покоями свого палацу, задихаючись від люті, розбиваючи в кров кулаки і довгі хвилини не маючи сил прийти до тями, бо сама думка про те, що хтось сміє зневажити на його найщедрішу  ціну, випалювала його душу до чорного попелу.

 Побачивши, що Жива Вода виявилася настільки гордою і її неможливо підкупити навіть обіцянками всіх скарбів світу, Рялос вирішив змінити тактику. Його занепокоєння миттєво переросло у  хитре рішення: якщо фортецю не можна взяти мішками з  золотим пилом, її треба підірвати зсередини, дізнавшись про неї всю приховану інформацію.

Він негайно залучив до справи не лише Доглядача Чужих Тіней, а й усю свою таємну канцелярію — цілі зграї власних нишпорок, дрібних доглядачів станцій та підступних шептунів, які вміли підслуховувати чужі дихання та збирати бруд на поштових трактах. Вони почали активно бігати, винюхувати кожен слід Живої Води, розпитувати перехожих душ на далекòму роздоріжжі, заглядати в закинуті криниці минулого й збирати докупи найменші чутки.

За якийсь час Доглядач Чужих Тіней стрімко прибіг назад до палацу. Його очі горіли лиховісним вогнем, а в руках він тримав сувій із новою інформацією. Він захекано почав докладати своєму господареві:

— Великий Пастирю! Один із випадкових прохожан на тракті проговорився. Ми заглянули в самі витоки... Виявляється, ця Жива Вода не завжди була такою кришталево чистою. Колись давно в її глибоких потоках була підмішана темна вода! Вона носить у своєму минулому чорну пляму!

Почувши це, Рялос буквально воспрянув. Сум'яття миттєво зникло, а його брудне Примарне Дзеркало фасаду, здавалося, на мить перестало бути таким брудним. Ця звістка стала для нього справжнім рятівним колом, за яке він вхопився з усім відчаєм пораненого хижака. На його обличчі розповзлася хижа тріумфуюча посмішка:

— О, чудово! — вигукнув він, і його голос знову загримів під куполом палацу — Значить, і вона теж має свій бруд! Тепер ми точно зможемо на неї вплинути і забрати її світло покори! Біжи до неї негайно, Доглядачу! Скажи цій гордячці, що ми знаємо про її минулу темну воду. Налякай її цим викриттям. Передай: якщо вона зараз же не віддасть нам своє світло, аби відмити моє дзеркало, ця інформація в ту ж мить стане відомою для всіх подорожніх душ на кожній поштовій станції світу!

Коли Жива Вода почула ці слова від Доглядача, вона  лише громко  розсміялася у відповідь.