Сувій двоколірної долі

Він приходить без стуку, зазвичай у ту саму годину, коли вечірнє світло втрачає свою силу, а предмети на стінах починають відкидати занадто довгі викривлені тіні. У старовинних книгах та таємних трактатах його ніколи не змальовували  примітивним; він — витончений гросмейстер сутінків і великий ілюзіоніст. Його головне ремесло — це створення невидимих ланцюгів із людських пристрастей, образ та незакритих боргів. Він шепоче кожній душі саме ту мелодію, яка оголює її найглибшу тугу, підміняє реальність солодким димом величі й змушує людей думати, що вони діють за власною волею, у той час як їхні ниточки вже міцно затиснуті в його безжальних руках. Він ляльководить світом через ілюзію контролю: дає людині абсолютну матеріальну всемогутність, щоб потім замкнути її у фортеці власного Его.

Саме під цим знаком розгорталося життя Рялоса. Він був уособленням земної сили, кремезним велетнем із залізними м'язами, чий образ у давніх міфах колись пов'язували з могутнім володарем земних багатств. Усе його царство трималося на таємному, неписаному законі абсолютної покори, де під його початком ходили цілі нескінченні могутні череди важких круторогих волів. Цих дужих тварин у нього було незліченно багато, і кожен із них володів неймовірною, майже містичною витривалістю. Вони тягнули крізь сутінки та тумани гігантські вози, перевезення подорожніх та величезні вантажі по всіх дорогах і трактах.

Рялос володів рідкісним гіпнотичним даром — він умів миттєво підкорювати цих сильних істот єдиним лише порухом руки чи залізобетонним спокійним поглядом. Величезні круторогі велетні слухалися його беззаперечно, буквально заглядали йому в рот і ловили кожен його подих, готові йти за ним у найглибшу темряву чи крізь найважчі  шторми. Він вибудував цю систему так, що жоден віз не міг збитися з курсу, а кожна подорож була прорахована до найменшої дрібниці на багато кроків уперед. Усі ці нескінченні каравани безперебійно зсипали до його підвалів золотий пил і приносили йому шалений успіх у матеріальному світі. 

 Кремезні й потужні воли невтомно крокували, вибитими копитами та колесами, дорогами . У них були величезні глибокі очі , а кожен подих пахнув сухою соломою і прадавньою землею. Вони йшли цим нескінченним шляхом, тяжко опускаючи копитами й підкоряючись єдиній волі. Ці вірні велетні беззаперечно слухалися свого господаря: зазираючи йому в очі та в рот із німим трепетним благоговінням, вони ловили кожну його думку, готовими пливти крізь будь-який туман за одним лише його помахом. 

  Його влада простягалася далеко за межі видимих людських поселень, туди, де земна товща зливається з нерухомим туманом безвісті. Рялос був не просто Пастирем — він став Хранителем усіх земних шляхів, сліпих роздоріж та хрестоподібних розпуть. Усі дороги світу, від дзвінких, посипаних гострим білим гравієм трактів до заплутаних колійних лабіринтів, належали його мовчазній волі. Його головним невидимим ремеслом було величне бездоганне мистецтво переміщення: він вибудував таку досконалу таємну систему земних переходів, що на його магістралях жоден важкий віз ніколи не міг запізнитися, збитися з курсу чи загрузнути в чорному глиняному місиві. На його поштових дворах дужі круторогі воли змінювалися за невидимим залізобетонним розкладом, а подорожні слухняно чекали своєї черги.

Цей дивовижний круговорот працював як прадавній годинник. Кремезні воли, ці волохаті живі гори, щодня безперестанку носили на своїх широких спинах подорожніх. Рялос уміло скеровував ці нескінченні каравани, прораховуючи кожну подорож на багато кроків уперед, зв'язуючи міста й землі в єдиний підвладний йому контур. Але найвище його таїнство полягало в тому, що він тримав у руках ключі від самих кордонів між світами. За його знаком дужі тварини везли вантажі до повсякденної земної реальності, де його підвали ломилися від золотого пилу, безпосередньо з сутінкового простору прихованих людських таємниць. Для цього навколо нього завжди кружляли слухняні тіні з профайлерських канцелярій — дрібні доглядачі трактів, які за його вказівками вираховували слабкості кожного подорожнього, заздалегідь розчищаючи шлях для його великих возів і створюючи навколо Рялоса фасад абсолютного, непогрішного і всемогутнього лідера.

Але в самій глибині цієї долі, задовго до першого скрипу його тяжких возів, стояла та, хто тримала коріння його буття. Її обличчя, заткане тонкими зморшками-павутинками, що ховалося під глибоким каптуром, а довгі пальці, що пахли сухою конопляною куделлю і дивними травами, невпинно обертали кістяне веретено. Вона пряла Рялосове життя. 

Проте її веретено було особливим— на відміну від інших пряль, вона ніколи не вела одну рівну нитку звичайного віку. Вона володіла окремим даром: її руки одночасно, в один і той самий подих, ткали з єдиного кужеля дві полярні незмиримі нитки.

Правою рукою вона сукала сліпучу білу нитку — пряжу всього того, що люди споконвіку вважають світлим, чистим і правильним. У це полотно вона вплітала непорушний закон, праведність, матеріальний достаток, душевний лад та непохитну внутрішню міцність.

Але лівою рукою вона в той самий мить, без жодного жалю, випускала смоляну чорну нитку — лінію бездуховності, моральної порожнечі та крижаної емоційної відстороненості. У цей темний сувой вона безпідставно сховала  особливу безнравственність. Сюди Ткаля вплітала свою викривлену закостенілу мораль — ту саму сувору невиправдану бездушність, що часто живиться старими релігійними забобонами чи радянськими догмами. 

І коли Ткаля повністю сплела Рялоса з цих двох незмиримих ниток, вона не залишила їх у себе. Вона слухняно передала обидва кінці — і білий, і чорний — безпосередньо в руки Володаря сутінків.

 І саме цей двоколірний сувой став для велетня його справжнім внутрішнім пеклом.

Попри те, що його кремезні воли справно тягнули трактами найважчі скарби, а засіки ломилися від золотого пилу, Рялос не міг повною мірою втішитися своєю земною величчю. Увесь цей видимий достаток ставав йому чужим, бо в самій серцевині його долі розгорталося невидиме живе пекло.