ГЛАВА 22

​Настінний годинник над вхідними дверима клініки «Чикаго-Рід» пробив північ.

​У палату номер сім крізь прочинену кватирку доносилися сюрчання цвіркунів і тихий шепіт вітру.

​— І ось тепер я тут, — закінчив розповідь Том. — Зараз важко сказати, було все це насправді чи тільки снилося.

​Він сидів у кутку палати, широко розставивши ноги, як плюшеве ведмежа, і байдуже дивився на свої руки з розчепіреними, як у росомахи, пальцями.

​— Одне пам'ятаю точно: усе було дуже відчутно. Голоси, запахи, дерева, смердючий туман. Дік... — Він завагався, скуйобдивши обома руками шевелюру, наче гребенем. — Мерці, які готові тебе розірвати на шматки. — Том безумно пирхнув. — Тому бути тут і визнати себе божевільним набагато легше. Безпечніше.

​Доктор Медісон сидів на краю ліжка з таким обличчям, ніби його облили холодною водою. Тільки через хвилину, вийшовши зі ступору, він заблокував планшет, де фіксував найважливіші моменти з історії Тома, і поклав його на сусіднє ліжко. Потім почав масажувати очі та скроні.

​— Вам погано? — запитав Том.

​— Ні. Усього лише апатія на тлі втоми. Я тобі не заздрю, Томе. Але те, що ти пройшов таке важке випробування й залишився при своєму розумі, говорить про багато що...

​— Ви знову мені лестите, — холодно промовив Том і пригрозив вказівним пальцем. — У божевіллі є свої плюси. Свобода дій. — Він розвів руками. — Тобі не потрібно намагатися бути хорошим в очах очевидців. Очевидцями я називаю соціум. Наплювати, ти просто божевільний. Тож лестощі — тільки вам у мінус.

​— Я всього лише вказую на факт. І хочу тобі дещо розповісти.

​— Що б це не було, я віддам перевагу залишитися тут. Пройти курс лікування й повернутися додому.

​Том закинув ногу на ногу, прихилив голову до стіни й приплющив очі.

​— Закритися, — сказав Медісон. — Ти хочеш закритися від реальності. Від тієї незвичайної істини, що відкрилася тобі і, смію зауважити, у потрібний час. Правда — вона колюча, ріжуча...

​— Як м'ясницький ніж...

​— ...але все ж правда. Те, що ти хочеш уникнути відповідальності й навіть зрадити себе, абсолютно нормально. Це мине. — Медісон усміхнувся.

​— Який ви милий доктор! — Том прочинив одне око, але навіть у ньому читалася підозра. До того ж відчуття недомовленості висіло в палаті від самого ранку. — Що вам відомо?

​— Ти в тилу ворога — ось що. Саме зараз. — Усмішка Медісона перетворилася на сувору міну. Це сталося так раптово, що в Тома забігали мурашки по шкірі, і він щільніше притиснувся спиною до прохолодної стіни. — Кроул знає, що ти тут. Ти завжди, від самого дитинства був під його наглядом. І спостерігає він за тобою як зовні, так і зсередини.

​— Звідки вам відомо це ім'я?

​— Мені багато що відомо. Тому що живу я не вперше. Та й ти також. Тільки ти поки що не згадав.

​— Що? — Том склав руки в замок і притиснув їх до лоба. — О господи, що за нісенітницю ти верзеш!

​— Не катуй себе. Ти все зрозумієш, але не так швидко. Я прийшов не тільки дізнатися про твою подорож, а й вивести тебе звідси. Вирвати з-під контролю!

​— Ви зараз дійсно кажете правду? — Том підвівся. — Усе життя під контролем? І я повинен у це повірити? Я належу тільки собі!

​— Важко таке прийняти. Розумію. Але це так. Коли ми вийдемо звідси, ти сам усе зрозумієш. Будь готовий бігти! До того ж Кроула ти вже згадав, а це хороший знак. Він говорить із тобою? Чи ви бачилися особисто?

​— Це не ваша справа, — підвищив голос Том.

​— Для нього будь-яка версія тебе — насамперед тимчасовий проектор.

​Очі Тома заблищали легким інтересом, який він невміло намагався приховати. Руки затремтіли.

​— Припустимо. Припустимо, ти верзеш не нісенітницю, а правду. Що за проектор?

​— Усе просто: світ існує, поки ти дивишся. Якщо тебе вбити, помре й світ. Кроул — не плід твоєї свідомості. Він — зовнішнє й внутрішнє. Намісник сатани, який вирішив установити свої правила. Йому потрібен твій світ, але не потрібен ти. Тому він тебе просто використовує. Це триватиме доти, доки Кроул не зрозуміє, як світ може існувати без центрального роду — роду Мортонів. Він має намір сам стати проектором.

​— Зачекайте...

​— Йому потрібно більше свободи волі. Але ти й твій рід обмежуєте його просто своїм існуванням. Поки ти сидиш тут під його контролем, не відаючи правди, він невтомно працює над спектром реальності, упроваджуючи свій рід у центр світобудови. Спектр — це джерело світобудови, і він ним заволодів від початку часів. Коли він закінчить свою працю, тебя викинуть зі світу, як це вже сталося в третій площині. Фото могили твого двійника Дік адже тобі передав.

​— Це маячня.

​— Ні, Томе. Не маячня. Незабаром ти будеш Кроулу не потрібен. А поки що для нього головне — щоб ти ходив по колу й не знав, хто ти є. Розумієш, про що я?

​Том похитав головою. Однак його єство схилялося до того, що Медісон правий.

​— Це звучить...

​— Неймовірно. Згоден. Що може бути неймовірнішим? Так ось, до чого я: коли ми вийдемо на вулицю, ті, хто навколо — звичайні перехожі — звернуть на нас особливу увагу й спробують завадити. У кожну людину в цьому місті впроваджено чип, через який вартові можуть із легкістю брати управління ким завгодно. Вони негайно помітять, що одна людина вийшла з ладу, і увімкнуться, щоб повернути тебе в стійло. — Медісон зітхнув і потягнувся до планшета. — Ось я дивлюся, на вулиці зараз мало людей. Ми цим скористаємося.