Розділ 6 Ціна свободи та розірвані узи

«Справжня любов не знає кордонів і мов, але коли говорить душа, увесь світ замовкає».

Ранковий туман Махіда підступав усе ближче, огортаючи терасу білими, прохолодними хвилями. Володар стояв нерухомо, усе ще ошелешений своєю німотою, відчуваючи, як останні секунди разом вислизають, наче пісок крізь пальці.

І саме тоді, коли тиша між ними стала майже нестерпною, сталося диво.

Посмішка, яка протягом усієї їхньої історії не вимовила жодного звуку, повільно підняла свої блакитні озера-очі на Володаря. Її вуста, що раніше дарували лише німе тепло, м'яко відчинилися. Повітря навколо наче завмерло, а шепіт прадавнього дуба вдалині раптом ущух. Вона порушила закон свого мовчання і тихо, але неймовірно чітко промовила на своїй мелодійній, прадавній ельфійській мові слова, які відлунилися в самій душі правителя:

— «Еллен сі ламен, Володарю... Я тебе кохаю».

Її голос звучав як найчистіша у світі музика — суміш срібного дзвону та шурхоту весняного листя. Це були перші й останні слова, які Володар почув від своєї коханої. Вони пробили його серце наскрізь, подарувавши найбільше щастя і водночас найглибший біль, який тільки може витримати людина.

Вимовивши це, Посмішка лагідно, але рішуче забрала свої руки з його долонь. Вона зробила перший крок назад, дозволяючи густій білій імлі Махіда прийняти її у свої обійми. Володар хотів кинутися слідом, але знав: якщо він утримає її, цей прекрасний світ та її народ загинуть. З невимовним сумом він дозволив туману сховати її обличчя, її волосся до плечей і її блакитні очі.

Володар усього світу залишився на терасі абсолютно один. Він втратив її назавжди, але ці ельфійські слова любові тепер вічно звучали в його серці, зігріваючи порожній трон до кінця його днів.