Триптих урбаністичного блюзу

             «Куди тебе заніс дух буревію? 
               Ти заїхав у країну і царство 
                де живуть як вражені 
                 і сплячі в домовинах…»
                                                     (Григорій Сковорода)

              Блюз мого міста

 Цю осінь малював 
 Сліпий художник
 Якому замість фарб
 Меланхолійний сажотрус 
 Дав мішок попелу,
 А замість пензлика 
 Зламану рушницю.
 Кульгавий поет
 Співає про фарби
 Бабиного літа
 Цього брудного міста.
 Позич мені очі свої
 Веселий художнику слів!
 Хочу побачити 
 Радісні кольори
 Цього поганського храму
 Збудованого з цеглин-помилок
 Та цементу брехні
 Доки світ людей-ляльок
 Не став порохом…

                      Блюз твого міста

 Високе осіннє небо 
 Дивиться на тебе 
 Очима «апостола черні»,
 А під ним люди,
 Що дихають димом
 Заморського зілля
 І собаки, що забули
 Дорогу до псячого чистилища – 
 Жебраки-католики
 Зустрічають Місяць – 
 Свого панотця 
 Вдягненого у рясу ночі
 Піснею без слів.
 Якби ж громадяни
 Навчились відрізняти
 Ранок від вечора…

                 Блюз нашого міста

 Ходимо серед машин
 Дивимось в обличчя людей
 А хочеться пірнути в небо
 Але боїмося – втопимось
 У вирі Чумацького шляху
 Боїмося
 Розбити голови 
 Камінням зірок…
 А ми граємо в чотири руки
 На величезному роялі,
 Що завис у небі над містом
 Як дирижабль
 «Граф Ципелін».