Те, що сховала ніч

         “…Серце моє, що дозріло
              На дереві пізнання,
              Серце моє, що вкусила
              Змія,
              Чорна, чорна ноче,
              Може в тебе воно?»
                                          (Федеріко Ґарсія Лорка)

Моє серце 
Стукіт копит повторювало,
Підспівувало скорострілу,
Шаленіло, чекаючи поцілунок кулі,
Злітало разом з птахами в небо – 
Синє, як сон лелеки.
Серце повстанця. 

(Які вони холодні – 
Краплі дощу весняного.)

Моє серце
Сховала до чорної скрині ніч:
Ніч-ворожка, ніч – діва вовчого племені,
Молода черничка
З намистом розірваним (зорі),
З розбитим дзеркалом Місяця,
З очима-безоднями,
Зачинила серце моє до темної скрині
Ключем з жилавої криці.
Серце повстанця.

(Які вони холодні – 
Краплі, що падають з Неба.)

Моє серце 
Співало реквієм 
Часу нашому кульгавому,
Вторило ритму Сонця – 
Шаманом з пророчим бубном,
Коли воно сховатись хотіло
За виднокрай покалічений,
Аби лишень не бачити
Як люди людей вбивають.
Серце моє загублене.
Серце повстанця.

(Які вони холодні – 
Краплі дощу весняного.)

Серце моє
Уривки музики 
Ховало у своїй пам’яті – 
Музики порожнечі вічної,
Прірви бездонної – музики споглядання,
Де загубив я тебе – у яких нетрях ночі,
Серце моє неприкаяне,
Серце повстанця. 

(Які вони холодні – 
Краплі, що падають з Неба.)

Серце моє 
Кусали змії чужих снів
Поцятковані знаками 
На гнучкому хребті межичасу: ромбами,
Серце моє незахищене – 
Серед холоду тепле, серед білої криги черлене,
Де шукати мені тебе?
Серце повстанця.

(Які вони холодні – 
Краплі дощу весняного.)

Серце моє,
Що дозріло так передчасно
Стиглим червоним яблуком
Впаде в чорноту нірвани,
Живим годинником 
Міряє нескінченність ночі,
Серце моє загублене,
Яке відшукати марно – 
Серце повстанця.

(Які вони холодні – 
Краплі, що падають з Неба.)