Володар осені (білі етюди)

Жадання забуття

    
            “Хай буде забуття. 
              Поглянь на шлях – отой перед тобою.
              Хай вітер осені візьме у нагороду
              Кохання втомлене і радощі забуті, і свободу,
              І пестить кучері, зачеплені совою…»
                                                                          (Поль Верлен)

Забуття совою сивою 
Торкається кучерів – 
Моїх та коханої:
Тої, далекої, тої, загубленої.
Забуття мені приніс вітер – 
Цей, не сьогоднішній,
Цей, холодний, 
Прозорий, незримий – цей.
Забуття крилате літає нечутно
Серед ночі світу сього,
Серед мертвих – на тінь мою схожих,
Літає. Пугачем мишолапним,
Банькуватим птахом сутінок
Серед руїн минулого,
Серед рукописів на війні писаних,
Серед слів давно сказаних і забутих,
Тоді
Коли світ ще був молодим,
А друзі живі, міста незруйновані
І душі вогнем не опалені – тоді,
Забуття мені приніс вітер:
Ось тоді, мандрівниче,
Сову-супутницю: Атену сколотську
Дай мені лишень нагороду:
Підступного чи то требу,
Плату чи то подарунок:
Радощі твої забуті, 
Кохання твоє давно мертве,
Свободу твою ілюзорну:
На шляху твоєму то зайве:
На шляху твоєму лише полин
І махновські тачанки,
Для чого тобі ото… Для чого… 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше