Володар осені

                «Володар осені мою майструє долю
                  І квіти заважкі мені 
                  Й плоди занадто солодкаві…»
                                                             (Гійом Аполлінер) 

А моїм життям бавиться 
                         Володар осені:
Жовтоокий руками холодними: 
                         Грається повелитель вихорів:
Бо життя моє – йому іграшка:
                         Похвилинена, кленолистяна.
І кому який сенс шукається,
                         А мені вітер над стріхою,
Де старих гнізд горобиних
                         Купа спогадів,
А на дворі життя калюж брудних: 
                         Кожна як не свічадо то дзеркало,
А мені сонця півжмені і то далекого
                         Нетутешнього і байдужого,
А мені товаришем забуте опудало:
                          Співбесідником і порадником,
Що тобі дні мої, повелителю осені,
                          Оберемком листя – і то в вихорі,
Кудись несеш, бо навіщо:
                          Забагато осінніх філософів
На землі сарматського холоду:
                          Кому весна, кому теплий прихисток,
А мені сад осінній з квітами падолистовими:
                          Останніми, може айстрами,
Що вітер осінній напоїти збиралися
                           Своїми пахощами йому непотрібними.
Чому ж блукаєш садом моїм, володарю,
                           Садом оцим вічної осені.