Глава 3.

Ні..я вже зайшла занадто далеко, щоб ось так просто відступити. Роблю останній ковток кави. Зі сніданком нарешті покінчено.

Хоча, мабуть,я даремно їла,бо мене почало трохи нудити від хвилювання. Я встала з-за столу і подивилася на свого майбутнього чоловіка. Хоч і фіктивного,але це поки що.

-Де мені бути о десятій?-він так мені і не сказав,як все відбудеться.

-Ну моєму кабінеті,-відповідає, вкотре не дивлячись у мою сторону.

-Добре,-прямую на подвір'я.

Мені просто необхідне свіже повітря. На щастя, сьогодні чудова погода. Весна цього року дарує багато тепла.

Тоді осінь зовсім не могла таким похвалитися. Мою увагу привертає автомобіль,що виїжджає на територію маєтку.

Напевно,це працівник РАЦС чи хтось ще,хто укладе між нами шлюб.

З авто, коли воно зупинилося вийшло двоє людей. Одна з них була огрядна жінка, що несла в руках документи. Інший же був старий знайомий, а саме адвокат Дмитра Сергійовича.

Пам'ятаю його в той день. Він мало чим змінився. Дивно,але я зовсім не серджуся на нього,хоча він і був причетний до нашого розриву.

Притому, що послам з поганими новинами могли і голову відрубати..

-Доброго дня, пані Тетяно. Сподіваюся, що ми вчасно,-звертається до мене той самий адвокат.

-І вам. Ні ви прибули вчасно. Прошу пройти за мною,-я ж забула,як його звати.

Сподіваюся, що він нечасто буде звертатися до мене,бо можу проколотися. Хоча цей буде найменша з моїх бід.

Ми пройшли прямо до кабінету Дмитра Сергійовича. Як я і думала, він завчасно покинув вітальню.

Мені ж кожен крок здавався важким. В голові безліч голосів кричали, що я роблю помилку. Що занадто поспішала. Проте,я не відступила.

І рівно о десятій годині п'ятнадцять хвилин я стала пані Мазур. Все пройшло занадто швидко і сухо.

Далі працівниця РАЦС покинула нас і ми залишилися втрьох. Я вже здогадалася, що робив тут адвокат у такий день.

Ми звісно ж мали підписати шлюбний договір..

Як я і думала, Дмитро Сергійович Мазур дуже сильно дбав про своє майно. Ну звісно,я ж вийшла за нього тільки через його багатство.

А те, що я тоже можу собі дозволити "золоті гори", він так як я розумію,не знає. Правильно,я ж жадібне стерво.

Ось,що він про мене думає. В цей момент мене вже не так приваблювало все,що коїлося навколо. Проте, документи вже були підписані. А отже, відступати точно було занадто пізно.

Тим паче, що не в моїх правилах. Тому,я з гордістю підписала ті нещасні папірці і підняла голову.

Далі посміхнулася своєму вже чоловіку. Він спокійно поставив і свій підпис.

Після цього адвокат Дмитра Сергійовича нас покинув. Мене ж попросили затриматися.

-Ну...Що далі?-склавши руки, запитую.

Зараз я більше була схожа на маленьку дитину у якої забрали цукерку.

-Далі ти будеш перед усіма грати мою дружину і у всьому мені коритися,-сказав це доволі серйозно.

Мене ж жахливо розсмішили його слова.

-Коритися?Ти зараз серйозно,-клянуся,що в мене от-от вийдуть сльози.

-Саме так,-встає з-за столу і прямує до мене.

Я ж сміюся до того моменту поки він не поклав руки на мою талію.

-Ей,ей. Заспокойся,-кладу свої руки на його,-Може ми і подружжя на папері,але спати з тобою я не збираюся,-звільнююся і повертаюся, щоб піти.

Він же знову хапає мене і притискає ззаду до себе. Мої сідниці впираються в його набрякле тіло. Від цього мене щось починають мучити сумніви. Якщо я зараз знову дозволю собі цьому статися,то не виявлю свою слабкість до нього..?

-Ти впевнена, що зможеш цьому опиратися,-шепоче мені на вухо,лоскочучи його своїм гарячим диханням.

Що мимоволі викликає табун мурах на моїй шкірі. Хочеться відкинути голову і закрити очі від задоволення. Далі пустити все на самотік і просто віддатися моменту. Проте, завжди із собою всі носять здоровий глузд. Ось і він зараз нагадує мені,що цього робити категорично не можна.Але ж, бляха, так хочеться..От скажіть мені будь ласка, скільки шалених хвилин ми втрачаємо через розум. Чого не можемо нічим не перейматися.Звісно,гадати про це можна вічність. Проте,все заходить занадто далеко. Тому що,він сприймає мою заминку на свій розсуд і дає волю рукам.

-Відпусти мене,-сичу. Фактично в секунду розізлившись.

Можливо і не на нього,а через ці довбані сумніви,що змушують мене ось так відмовитися від дикого сексу. При цьому,з чоловіком, який постійно знаходиться в моїх думках і бажаннях.

-Ти дійсно цього хочеш,-знову притискає мене до себе хоч далі вже нікуди.

Я відчуваю ще більше,як напружилася його тіло. І цей дахозносний торс по якому так класно пройтися можна кігтями.

-Так,-кажу вже швидше.

Хоча хочеться кричати зовсім інше і тільки від задоволення..

-А тепер скажи мені це в очі,-повертає мене до себе обличчям.

Далі підхоплює на руки і садить собі на стіл. Прямо на наші свідоцтва і шлюбний договір.

Не знаю чому. Напевно,я хвора і категорично заїхала з розуму,але це мене завело не на жарт.

-Що сказати?-не збираюся легко здаватися. Все ж це буде не так цікаво. Хоча мої очі вже жадібно його пожирають.

Так,ви зрозуміли правильно. Я категорично змінилася за ці роки. І вже відвикла відмовляти собі у задоволенні.

А ще я хочу отримати його, прямо жадаю. І не тільки в ліжку..

-Що не хочеш мене,-притягує до себе за ноги і починає задирати низ сукні.

Його очі темніють,коли він зустрічається з моєю білизною яскраво червоного кольору і панчохами.

На обличчі сіяє усмішка. Він думає, що я до цього готувалася.

Можливо..але останні роки я завжди готова до сексу.

-Не хочу,-вже сама нахиляюся до нього і шепочу. Вкінці закусивши кінець його вуха. Пам'ятаю, що він шаленів від цього.

Бачу, що його ще досі це заводить. Тому що,він випускає рик.

І так..гра почалася...

Він оволодів мною на тому ж столі. Було шалено добре і занадто гаряче..

Не вірю,що така пристрасть може бути в зовсім байдужих один до одного людей. І хоче він того чи ні, але мусить визнати, що я зводжу його з розуму не менше чим він мене.