Розділ 11

Стародавній храм стояв серед гір, куди майже ніколи не доходили навіть дракони.
Аліса, Каель, Міра та Майстер Елар зупинилися перед величезними кам'яними дверима.
На них був зображений дракон, який прикривав крилами маленьку дитину.
Аліса провела пальцями по символу.
Її золота мітка спалахнула.
ГРРРРР…
Двері відчинилися.
— Це місце чекало саме на тебе, — тихо сказав Елар.
Усередині було темно.
Але щойно Аліса зробила крок, уздовж стін спалахнули золоті смолоскипи.
Попереду з'явився великий зал.
У його центрі стояв кам'яний вівтар.
А над ним — стародавній портрет.
Аліса завмерла.
На портреті була молода жінка із золотим волоссям і добрими очима.
Поруч із нею стояв чоловік із чорним волоссям, золотими очима та темними драконячими крилами за спиною.
А на руках жінки була маленька дитина.
Аліса зробила крок вперед.
— Це… я?
Майстер Елар повільно кивнув.
— Так.
Аліса дивилася на портрет, не в змозі відвести очей.
— А вони?
Елар підійшов ближче.
— Твоя мати — Еліана.
Каель уважно подивився на портрет.
— Вона була Хранителькою?
— Останньою Хранителькою Стародавнього Кола.
Аліса перевела погляд на чоловіка.
— А він?
Елар важко видихнув.
— Дейрон.
Каель раптом зблід.
— Дейрон?.. Молодший брат колишнього Володаря?
— Саме так.
Аліса повернулася до Каеля.
— Тобто…
— Твій батько був драконом, — сказав Елар. — Причому з королівського роду.
Аліса мовчала.
Тепер багато чого стало зрозуміло.
Її здатність розуміти драконів.
Її сила.
Її зв'язок із Каелем.
Її золоті очі, які іноді ставали яскравішими під час використання магії.
— Отже, я не зовсім людина, — прошепотіла вона.
— Ні, — відповів Елар. — У твоїх жилах тече кров дракона й Хранительки.
Міра здивовано подивилася на Алісу.
— Тепер зрозуміло, чому стародавня магія відгукнулася саме на тебе.
Аліса підійшла до портрета.
— Але чому мене віддали людям?
Елар мовчав кілька секунд.
Потім дістав із полиці старий сувій.
— Твої батьки знали, що за вами полюють.
— Хто?
— Орден Тіні.
Каель стиснув кулак.
— Той самий, що керує чорними драконами?
— Так.
Елар розгорнув сувій.
— Вони хотіли використати силу Еліани та Дейрона, щоб відкрити Стародавню Браму.
— І що сталося?
— Твої батьки зупинили їх.
Аліса завмерла.
— Якою ціною?
Елар опустив погляд.
— Вони запечатали браму власною силою.
У залі стало тихо.
— А я?
— Тебе вони встигли відправити у людський світ.
Аліса стиснула кулаки.
— Вони знали, що більше мене не побачать?
Елар не відповів одразу.
— Вони залишили для тебе послання.
Він поклав руку на вівтар.
Камін засвітився.
Перед Алісою з'явилося золотисте світло.
У ньому поступово виник образ її матері.
— Алісо…
Голос був тихим, але теплим.
Аліса затамувала подих.
— Якщо ти бачиш це послання, значить, ти вже знайшла шлях до світу драконів.
Зображення Еліани усміхнулося.
— Ми хотіли, щоб ти виросла вільною. Не як принцеса. Не як зброя. Не як Хранителька.
Аліса відчула сльози на очах.
— Просто як наша донька.
Поруч з'явився Дейрон.
— Якщо колись ти повернешся сюди, не шукай помсти за нас.
Він подивився прямо на Алісу.
— Обери власний шлях.
Зображення почало зникати.
— І пам'ятай…
Еліана усміхнулася.
— Ми завжди любили тебе.
Світло згасло.
Аліса залишилася нерухомою.
Каель підійшов ближче.
— Алісо…
Вона витерла сльозу й усміхнулася.
— Тепер я знаю.
— Що?
— Хто вони. Звідки я. І чому стала Хранителькою.
Каель подивився на неї.
— І що ти відчуваєш?
Аліса поглянула на портрет батьків.
— Не ненависть.
Вона поклала руку на золоту мітку.
— Гордість.
Раптом десь під храмом почувся гучний гуркіт.
БУМ!
Міра різко обернулася.
— Що це було?
Елар зблід.
— Стародавня Брама.
Каель подивився на Алісу.
Її мітка світилася дедалі яскравіше.
— Схоже, хтось намагається її відкрити.
Аліса підняла голову.
— Тоді ми повинні зупинити їх.
Каель усміхнувся.
— Разом.
І вони рушили назустріч новій таємниці.