Розділ 10

Ранок прийшов до Академії незвично тихо.
Після нічної битви подвір'я було вкрите уламками каменю, а на стінах залишилися сліди чорної магії. Учні разом із викладачами відновлювали захисні бар'єри.
Дракони відпочивали на дахах веж.
Аліса стояла біля великого вікна в коридорі й дивилася на подвір'я.
Вона все ще не могла повірити, що кілька годин тому разом із Каелем зупинила цілу армію чорних драконів.
— Ти знову думаєш про вчорашнє?
Аліса обернулася.
Каель стояв біля дверей.
— Трохи.
— Ти майже не спала.
— Ти теж.
Каель усміхнувся.
— Мене важче змусити відпочивати.
— Особливо коли ти Володар драконів, який постійно лізе під удари.
— Це було необхідно.
— Звичайно, — Аліса схрестила руки. — Саме це я й очікувала почути.
Каель тихо засміявся.
Потім його погляд упав на її руку.
Золота мітка Хранительки ще залишалася на шкірі.
— Вона змінилася, — сказав він.
Аліса подивилася на знак.
— Як?
— Раніше він світився лише тоді, коли ти використовувала силу.
Каель показав на свою руку.
На ній теж з'явився золотий символ.
— А тепер він реагує на мене.
Аліса задумалася.
— Через наш зв'язок?
— Так.
До них підійшов Майстер Елар із товстою старовинною книгою.
— Саме про це я хотів із вами поговорити.
Він поклав книгу на стіл.
— Ваш зв'язок набагато давніший, ніж ми думали.
Аліса насторожилася.
— Що ви знайшли?
Майстер Елар відкрив сторінку з малюнком двох символів: золотого крила та драконячої корони.
— У давніх записах сказано, що Хранителька й Володар не просто доповнюють сили одне одного.
Каель нахилився над книгою.
— А що ще?
— Вони можуть передавати одне одному силу, бачити небезпеку через свій зв'язок і відчувати, коли іншому загрожує небезпека.
Аліса здивовано подивилася на Каеля.
— Тобто якщо тобі буде погано…
— Ти можеш це відчути.
— А якщо тобі буде небезпечно?
Каель подивився їй в очі.
— Ти теж можеш це відчути.
На кілька секунд запала тиша.
Майстер Елар усміхнувся.
— Саме тому темні дракони так боялися вашого союзу.
— Але той чоловік у чорному плащі знає про нас, — сказала Аліса. — І він утік.
— Тому небезпека ще не минула.
Раптом у коридорі почувся голос Міри:
— Каелю!
Вона швидко підійшла до них.
— Ми знайшли дещо біля північних воріт.
— Що саме?
Міра простягнула маленький уламок чорного кристала.
На його поверхні світилися фіолетові тріщини.
Аліса відчула дивний холод.
Її мітка спалахнула.
Каель одразу це помітив.
— Алісо?
— Я… щось відчуваю.
Вона торкнулася кристала.
І перед її очима промайнуло видіння.
Темний ліс.
Висока кам'яна брама.
Безліч чорних драконів.
А посеред них — той самий чоловік.
Він тримав у руці стародавній медальйон.
На ньому був символ, дуже схожий на знак Аліси.
— Хранителька…
Його голос лунав прямо в її голові.
— Ти повернулася.
Аліса різко відсмикнула руку.
Каель підтримав її за плече.
— Що ти побачила?
Вона повільно підняла голову.
— Він знає моє минуле.
Каель насупився.
— Твоє минуле?
— Так.
Аліса подивилася на золоту мітку.
— І мені здається… він знає, ким були мої батьки.
Каель мовчав.
Потім сказав:
— Тоді ми знайдемо правду.
— Разом?
— Разом.
Аліса усміхнулася.
— Як завжди?
Каель кивнув.
— Як завжди.
Вони вийшли на балкон.
Над Академією летіли дракони, а ранкове сонце освітлювало їхні крила.
Аліса простягнула руку до неба.
— Знаєш, Каелю…
— Що?
— Коли я вперше знайшла тебе в лісі, я навіть не уявляла, що одного дня опинюся тут.
Каель подивився на неї.
— Я теж.
— І ти зовсім не шкодуєш, що тоді зустрів мене?
— Ні.
Він усміхнувся.
— Це одна з небагатьох випадковостей, про яку я ніколи не шкодуватиму.
Аліса усміхнулася у відповідь.
Їхні золоті мітки знову засвітилися.
А десь далеко, у стародавньому храмі, той самий темний чоловік поклав медальйон на кам'яний вівтар.
— Вони знайшли одне одного…
Навколо нього відкрилися десятки фіолетових очей.
— Тоді настав час розповісти Алісі, ким вона була до того, як стала Хранителькою.