Розділ 5

Аліса не могла поворухнутися.
Усі дракони навколо схилили голови.
Навіть учні Академії мовчали.
Вона повільно повернулася до Каеля.
— Ваша Величносте?
Каель мовчав.
— Ти... король?
— Не зовсім.
Аліса насупилася.
— Тоді хто ти?
Каель зробив крок до неї.
— Я Володар драконів.
Дівчина кілька секунд просто дивилася на нього.
— Володар... усіх драконів?
— Так.
Аліса згадала пораненого дракона в лісі.
— Але ти лежав там зовсім один.
— Так.
— І я перев'язувала тобі рану.
— Так.
— І назвала тебе Каелем, хоча навіть не знала твого імені.
Каель ледь усміхнувся.
— Це було досить сміливо.
Аліса схрестила руки.
— А ти міг одразу сказати!
— Ти б повірила?
Аліса відкрила рот.
Потім закрила.
— ...Ні.
Каель усміхнувся.
— От бачиш.
До них підійшла та сама вершниця.
— Володарю, рада бачити, що ви живі.
— Дякую, Міро.
Аліса перевела погляд на неї.
— Міра?
Дівчина усміхнулася.
— Міра. Вершниця срібного дракона.
Аліса подивилася на її дракона.
Той уважно розглядав її.
— Він прекрасний.
— Його звати Арден.
Арден тихо фиркнув.
Аліса засміялася.
— Він не дуже радий знайомству.
— Він просто обережний.
Каель раптом став серйозним.
— Міро, нікому не кажи, що я повернувся.
Міра здивувалася.
— Але Академія повинна знати.
— Вона дізнається. Але не зараз.
Аліса відчула, що тут відбувається щось важливе.
— Чому ти приховуєш своє повернення?
Каель подивився на неї.
— Бо той, хто напав на мене, досі шукає мене.
— Хто?
— Я не знаю.
Міра тихо додала:
— Ми знайшли сліди чорної магії біля північних воріт.
Каель кивнув.
— Саме тому я не хочу, щоб хтось знав, що я слабкий.
Аліса занепокоєно подивилася на нього.
— Ти досі слабкий через рану?
— Трохи.
— Тоді тобі треба лікуватися.
Каель здивовано глянув на неї.
— Ти знову командуєш Володарем драконів?
— Якщо він не вміє берегти себе — так.
Міра прикрила усмішку рукою.
Каель похитав головою.
— Добре.
Вони рушили до Академії.
Щойно Аліса переступила поріг, вона відчула дивне тепло.
На стінах висіли стародавні прапори.
У коридорах стояли статуї драконів.
А з відкритих дверей долинали голоси учнів.
— Це вона?
— Людина?
— Чому Володар привів її?
Аліса тихо прошепотіла:
— Я почуваюся так, ніби всі знають про мене більше, ніж я сама.
Каель зупинився.
— Алісо.
— Що?
— Тут ти в безпеці.
Він поклав руку на двері великої зали.
— Але є дещо, про що я повинен тебе попередити.
— Що?
Каель подивився їй прямо в очі.
— У цьому світі не всі дракони люблять людей.
Аліса замовкла.
— А дехто з них ненавидить мене.
— Чому?
Каель не відповів одразу.
— Бо Володарем драконів я став не за власним бажанням.
Аліса здивовано подивилася на нього.
— Що ти маєш на увазі?
Каель відкрив двері.
За ними знаходилася величезна зала, заповнена учнями.
Усі погляди одразу звернулися до них.
Каель тихо сказав:
— Це історія, яку я розповім тобі пізніше.
Та в ту саму мить над Академією пролунав гучний драконячий рев.
Вікна затремтіли.
Учні завмерли.
Міра вибігла до вікна.
— Каелю...
Вона зблідла.
— На півночі з'явилися чорні дракони.
Каель одразу став серйозним.
Аліса побачила, як у його очах спалахнуло золоте світло.
— Вони прийшли по мене.