Розділ 3

Аліса вела Каеля дедалі глибше в ліс.
Вона не знала, куди саме йде.
Просто хотіла знайти місце, де їх ніхто не помітить.
— Тихіше, — прошепотіла вона.
Каель ішов за нею майже безшумно.
Для такого величезного дракона це здавалося неможливим.
Аліса час від часу озиралася.
— Ти точно можеш іти?
Каель кивнув.
Аліса зупинилася.
— Ти... щойно кивнув?
Дракон завмер.
Дівчина примружилася.
— Ти справді розумієш мене.
Каель відвів погляд.
— Ага! Я так і знала!
Дракон тихо гаркнув.
— Не роби вигляд, що не розумієш.
Каель зітхнув.
Аліса широко розплющила очі.
— Ти... зітхнув?!
Він подивився на неї так, ніби вона ставила надто багато запитань.
Аліса засміялася.
— Добре. Не буду.
Вони рушили далі.
Через кілька хвилин Аліса помітила старе дерево з величезним дуплом.
— Ось!
Вона показала на нього.
— Ти зможеш там сховатися?
Каель подивився на дупло.
Потім на себе.
Його погляд ніби говорив: «Серйозно?»
Аліса засміялася.
— Гаразд. Мабуть, ні.
Раптом із-за дерев знову почувся голос.
— Перевірте галявину!
Аліса миттєво замовкла.
Каель опустив голову.
Його золоті очі засяяли.
Аліса прошепотіла:
— Не хвилюйся. Я тебе не видам.
Каель подивився на неї.
Потім обережно торкнувся мордою її плеча.
Аліса завмерла.
— Це... дякую?
Дракон кивнув.
— Тоді і тобі дякую.
Кроки наближалися.
Аліса швидко озирнулася й помітила густі кущі.
— Туди!
Вона показала на вузький простір між камінням.
Каель ледве зміг протиснутися туди.
Аліса сіла поруч і накрила його частину крила гілками.
За хвилину на галявині з'явилися троє чоловіків.
— Сліди ведуть сюди.
— Дракон не міг далеко піти. Він поранений.
Аліса затримала подих.
Каель завмер.
Один із чоловіків зробив кілька кроків у їхній бік.
Ще трохи...
Ще...
І раптом Каель тихо гаркнув.
Аліса швидко приклала руку до його морди.
— Тихо.
Чоловік зупинився.
— Чули?
— Напевно, вовк.
Через кілька секунд вони пішли далі.
Аліса видихнула.
— Ледь не попалися.
Каель подивився на неї.
Потім раптом почав повільно змінюватися.
Аліса відсахнулася.
— Що з тобою?!
Луска почала зникати.
Крила зникли.
Тіло дракона стало меншим.
Аліса не могла повірити своїм очам.
За кілька секунд перед нею вже не було дракона.
На землі стояв юнак.
Темне волосся.
Золоті очі.
І та сама рана на боці.
Аліса мовчала.
Юнак теж.
Вони дивилися одне на одного.
Нарешті він тихо сказав:
— Не бійся.
Аліса відступила на крок.
— Ти...
Вона не могла підібрати слів.
— Ти хто?
Юнак подивився їй прямо в очі.
— Мене звати Каель.
Аліса застигла.
— То це ти... Каель?
Він кивнув.
— Так.
Дівчина озирнулася на місце, де ще кілька секунд тому лежав величезний дракон.
Потім знову подивилася на нього.
— Ти... перевертень?
Каель мовчки кивнув.
Аліса повільно сіла на камінь.
— Я врятувала дракона...
Вона подивилася на нього.
— А врятувала, виявляється, людину.
Каель ледь усміхнувся.
— Не зовсім.
Аліса насупилася.
— Що це означає?
Каель подивився в бік лісу.
— Це довга історія.
— У нас є час.
Каель знову зустрівся з нею поглядом.
— Ні, Алісо. Часу в нас якраз дуже мало.
Десь далеко пролунав крик.
— Знайшли слід!
Каель напружився.
Аліса підвелася.
— Тоді розповіси все, коли будемо в безпеці.
Каель здивовано подивився на неї.
— Ти все ще хочеш мені допомогти?
Аліса навіть не вагалася.
— Звичайно.
Вона простягнула йому руку.
— Ходімо, Каелю.
Він подивився на її руку.
А потім узяв її.
Аліса ще не знала, що щойно взяла за руку не просто дракона-перевертня.
Вона взяла за руку Володаря драконів.