Розділ 2

Дощ не припинявся всю ніч.
Аліса сиділа біля багаття й час від часу поглядала на дракона.
Він майже не рухався.
Його величезне тіло лежало біля стіни печери, а крила були складені вздовж спини.
Аліса вже кілька разів перевіряла пов'язку.
— Начебто краще...
Дракон розплющив очі.
Золотий погляд одразу зупинився на ній.
— Ти не спиш?
Він повільно підняв голову.
— Мені здається, ти мене розумієш.
Дракон нічого не відповів.
Звичайно.
Це ж дракон.
Принаймні так думала Аліса.
Вона дістала з рюкзака пляшку води.
— Пити хочеш?
Дівчина поставила воду перед ним.
Дракон спочатку лише дивився.
Потім обережно нахилив голову й випив.
— От і добре.
Аліса усміхнулася.
— Я Аліса.
Дракон завмер.
Його погляд змінився.
Наче це ім'я було йому знайоме.
— А ти?
Дракон тихо видихнув.
— Гаразд, — засміялася Аліса. — Напевно, дракони не представляються людям.
Вона замислилася.
— Тоді я сама тебе назву.
Дракон підняв брову.
Аліса уважно подивилася на його золоті очі.
— Золотко?
Дракон невдоволено гаркнув.
— Ні?
Ще одне гарчання.
— Добре, добре!
Аліса задумалася.
— Каель.
Дракон раптом завмер.
Аліса здивовано нахилила голову.
— Тобі подобається?
Він повільно заплющив очі.
— Значить, Каель.
Аліса навіть не здогадувалася, наскільки близько вона вгадала.
Бо це справді було його ім'я.
Вранці дощ припинився.
Аліса прокинулася від дивного шуму.
Вона підвела голову.
Дракона поруч не було.
— Каель?
Дівчина швидко встала.
— Де ти?
Вона вибігла з печери.
І побачила його.
Дракон стояв на краю скелі.
Величезні крила були розправлені.
На його спині блищали краплі дощу.
Аліса завмерла.
— Ти вже можеш стояти...
Каель повернув голову.
Потім зробив крок.
І раптом похитнувся.
— Обережно!
Аліса побігла до нього.
Дракон опустився на землю.
— Не геройствуй!
Вона поклала руку на його шию.
Луска була теплою.
Надто теплою.
Аліса насупилася.
— У тебе температура?
Каель тихо видихнув.
— Тобі треба відпочивати.
Він подивився на неї так, ніби хотів щось сказати.
Потім раптом повернув голову в бік лісу.
Аліса теж прислухалася.
Десь далеко почувся тріск гілки.
Каель одразу напружився.
Його крила розкрилися.
Він став перед Алісою.
— Що таке?
Дівчина нічого не бачила.
Але Каель дивився в темний ліс.
Наче відчував небезпеку.
За кілька секунд звідти долинув людський голос.
— Там хтось є!
Аліса зблідла.
— Мисливці?
Каель гаркнув.
Він спробував піднятися, хоча ще був слабким.
— Ні! Тобі не можна!
Аліса встала перед ним.
— Я не дам їм тебе забрати.
Каель подивився на неї.
У його золотих очах промайнуло щось дивне.
Не страх.
Здивування.
Ніхто ніколи не говорив Володарю драконів таких слів.
Особливо людина.
Аліса схопила його за лапу.
— Ходімо. Нам треба сховатися.
Каель слухняно рушив за нею.
І вперше за багато років Володар драконів дозволив комусь вести себе.
Він ще не знав, що ця звичайна людська дівчина незабаром стане першою людиною, якій він відкриє свою справжню таємницю.