Розділ 1

Ліс завжди здавався Алісі живим.
Удень між старими деревами співали птахи, сонячні промені пробивалися крізь густе листя, а вітер тихо ворушив траву.
Але сьогодні все було інакше.
Небо потемніло набагато раніше, ніж зазвичай. Над лісом збиралися важкі хмари, а десь далеко гуркотів грім.
Аліса прискорила крок.
— Треба було повернутися додому раніше...
Вона вже майже вийшла на знайому стежку, коли почула дивний звук.
Глухий удар.
Потім ще один.
Аліса зупинилася.
— Що це було?
Вона озирнулася.
Звук долинав із глибини лісу.
Дівчина знала, що туди краще не йти. Старі люди в селі розповідали різні історії про цю частину лісу. Одні казали, що там живуть вовки. Інші — що ночами там чути крики невідомих істот.
Але Аліса почула ще один звук.
Цього разу схожий на важке, болісне дихання.
Вона не змогла просто піти.
Обережно відсунувши гілки, дівчина рушила вперед.
Чим далі вона йшла, тим сильніше билося її серце.
І раптом дерева закінчилися.
Перед нею відкрилася невелика галявина.
А посеред неї лежав дракон.
Аліса завмерла.
Вона ніколи не бачила нічого подібного.
Дракон був величезний. Його тіло вкрите темною лускою, яка місцями блищала під слабким світлом неба. Великі крила були притиснуті до землі, а довгий хвіст нерухомо лежав у траві.
На боці виднілася серйозна рана.
Але найбільше Алісу вразили очі.
Золоті.
Дракон повільно розплющив їх.
Поглянув прямо на неї.
Аліса зробила крок назад.
— Ти... справжній.
Дракон спробував підняти голову.
Він видав тихе гарчання.
Аліса злякалася, але не втекла.
— Не бійся... Я не зроблю тобі боляче.
Дракон знову опустив голову.
Він був надто слабким.
Аліса подивилася на рану.
— Тобі потрібна допомога.
Вона обережно підійшла ближче.
Дракон стежив за кожним її рухом, але не намагався напасти.
— Я принесу воду.
Аліса вже хотіла повернутися, коли дракон раптом тихо гаркнув.
Дівчина зупинилася.
— Ти хочеш, щоб я залишилася?
Дракон лише дивився на неї.
Аліса усміхнулася.
— Добре. Я залишуся.
Вона зняла зі свого плеча шарф і обережно поклала його біля рани, намагаючись зупинити кров.
Дракон здригнувся.
— Тихо... усе добре.
Золоті очі уважно дивилися на неї.
Наче він розумів кожне слово.
Аліса цього не помітила.
Вона була надто зайнята тим, щоб допомогти.
Невдовзі почалася сильна злива.
Дівчина знайшла неподалік невелику печеру й допомогла драконові дістатися туди.
Це було непросто.
Кожен його рух змушував землю тремтіти.
Але він слухався її.
Ніби довіряв.
Аліса розвела маленьке багаття біля входу до печери.
— Отже... ти  дракон?
Дракон подивився на неї.
— Напевно, я виглядаю смішно, розмовляючи з тобою.
Вона тихо засміялася.
— Але ти, здається, розумієш мене.
Дракон заплющив очі.
Аліса сіла поруч.
Вона ще не знала, що цієї ночі її життя зміниться назавжди.
Не знала, що істота, якій вона зараз перев'язує рану, має ім'я.
Не знала, що він може стати людиною.
І найголовніше...
Вона не знала, що перед нею лежить не просто дракон.
А Володар драконів.