– Прокинулась?
– Що трапилось? – потирає скроні Злата.
– Тепер усе добре.
За допомогою кількох автономних ліхтарів, розставлених на підлозі печери, дещо розсіюю навколишню темряву, щоб створити відчуття безпеки в дівчини.
– Довго була без тями? – вона мимоволі кидає погляд на вихід: ззовні починає сіріти.
– Не настільки, як твої друзі, – намагаюся пожартувати, та холодний погляд дає чітко зрозуміти, що з гумором у неї проблеми.
– Тебе це веселить? – обурюється вона.
– Трішки, – підігріваю градус її незадоволення. Коли людина сердиться, вона краще переносить стресові ситуації. – Увімкни свій НПК і все зрозумієш.
– НПК? – вона недовірливо дивиться на руку з пристроєм. – А я не… – затинається на півслові.
– Усе під контролем, – намагаюся промовити якомога впевненішим тоном. – Довірся мені ще раз.
– Якщо що – я тебе сайбером переслідуватиму до кінця життя.
– Ставай у дуже довгу чергу, – стримано усміхаюся.
– Хто ти насправді такий? – обдаровує вона мене допитливим поглядом.
– Потім…
*****************
– Як там моя учениця? – запитую, повернувшись до будинку Еліні після кількагодинної прогулянки й роздумів над подальшим планом дій.
– Якщо не помре з голоду, то є всі шанси стати вартовою, – усміхається Еліні, виходячи з кухні.
– Кепська з неї вартова, раз клепок не вистачає вийти в зовнішній світ, – жартую, та, судячи з її вигляду, гумор не заходить.
– Не всі настільки «багаті», як ти, – демонстративно складає вона руки на грудях.
– Нехай кілька планет пустить на сировину, – підійшовши, цілую її в щоку. – До речі, гарна сукня.
Блакитний колір підкреслює глибину її очей, фасон – струнку талію, а від оголених плечей хочеться знову забутися на кілька годин.
– Не підлизуйся, – вдає обурення, проте легкий рум'янець видає її з потрохами.
– Завжди працює, – переможно усміхнувшись, прямую до вітальні.
– Завжди? А з цього місця детальніше.
– Під час сну я бачив сотні… – сівши на диван, схрещую руки й відкидаюся назад.
– Приводів стати сайбером, – в очах Еліні спалахують іскорки праведного гніву, які ризикують перетворитися на нестримне полум’я.
Потрібно припиняти дражнити лева, а то й справді того вовка натравить, або ж щось більше прийде в гості.
– Ти знову про якусь дурницю подумав? – удавано обурюється вона.
– Ага, поки діти в школі, можливо… – киваю на місце поруч із собою.
– Займімося справами, – відрізає Еліні.
Від її рішучого тону в мене пробігають мурашки тілом.
– Речі зібрала для переїзду?
– Ти можеш бути серйознішим?
– Це пропозиція чи прохання? – питаю з легким роздратуванням.
– Побажання, – кидає вона. – Я змирилася, і тобі раджу.
– Не хочу, – бурчу під ніс.
– Доведеться, – підвищує вона тон. – Ти поводишся як мала дитина.
– Дорослішання надто дорого обходиться, – тихо процідджую.
– Це був мій вибір! – вже не стримує Еліні емоцій.
– Радше розплата за мою дурість, – винувато опускаю голову.
Я не хочу сваритися чи тим паче сипати сіль на старі рани, їй і так нелегко, проте в підсвідомості – свої плани. Зараз я схожий не на вартового, а на жалюгідного невдаху, який перекладає провину за наслідки своїх дій на плечі інших. Як же бісить власна безпорадність.
– Хочеш картати себе – твоя справа, мені є чим зайнятися, – вона різко розвертається, але так і не встигає піти через раптовий стукіт у двері. Еліні поспішає відчинити. На порозі стоїть Злата.
– Не завадила? – кидає Злата косий погляд у мій бік.
– Ні, проходь, – усміхнувшись, Еліні жестом запрошує її всередину. – Ви вже закінчили?
– Так, – киває Злата, несміливо переступаючи поріг. – Я хотіла запитати про друзів.
– Скоро прийдуть до тями, – заспокоює її Еліні. – За їхнє самопочуття можеш не хвилюватися. На час випробувань вони отримали здібності вартових.
– Хтось досяг успіху? – в очах Злати спалахує стримана надія.
– Скажімо так: перспективи є, проте до тебе їм далеко.
– Зрозуміло, – зітхає Злата. – І що тепер?
– Тепер? – задумливо повторює Еліні. – Це ми дізнаємося від нашого лідера, – вона повертається й жестом вказує на мене.
– Лідера? – перепитує Злата, сідаючи навпроти. – Ви також вартовий?
– Можна й так сказати, – скупо усміхаюся. – Щодо плану… Є одна ідея, але нам слід підготуватися.
– Що мені робити? – Злата діловито нахиляється вперед.