Володарі Часу. Книга перша. Імітація душі

РОЗДІЛ 35. БАСТІОН

Наступні дні проводимо окремо. Еліні терміново викликають додому. Не всім членам Зоряної Палати подобається самовільність марсіан. Тому деталі операції та захоплення супутників розробляю самотужки. На четвертий день зусилля приносять успіх, і план починає втілюватися в життя.

Заледве Шедоу зависає над островом, як небо розтинає спалах, і величезний промінь влучає в нього. Куполоподібний щит поступово накриває Шотландію.

Охоплені панікою повстанці поспіхом стають до оборони, готуючись відбивати напад невідомого ворога. Сили ж Альянсу займають вичікувальну позицію.

Щойно щит остаточно закриває північ острова, переміщуюся до головного штабу – королівської резиденції Голірудгауз, де в цей момент зібралися ватажки на чолі з королем Карлом II і російські дипломати.

Без поспіху заходжу до просторого залу, де саме засідає це «поважне товариство». Схоже, їм щойно повідомили останні новини, і вони активно обговорюють план дій.

– Моє шанування, – злегка нахиляю голову в поклоні.

– Хто ви і що вам потрібно?! Охорона, заарештувати його! – скрикує Карл II.

  – Не пищіть як дівчисько, і без того голова болить,– кепкую з нього. 

– Як ти смієш?! – обурюється Карл II.

Охоронці поспішають до мене, але я легким порухом руки відправляю їх у політ через увесь зал.

– Якщо з вітаннями покінчено, пропоную перейти до суті, – звертаюся до присутніх.

– Нам немає про що з вами говорити, – холодно відрізає Олена Зарецька, очільниця російської дипломатичної місії. Дочка польського шляхтича з українським корінням, який покинув Польщу після падіння Кременця. Зараз вони з батьком активно облаштовуються на новому місці.

– Невже таких тендітних панянок посилають на подібні завдання? – глузливо кидаю.

– Роль блазня тобі не дуже личить, – презирливо кривиться вона.

– Чому ж? Ах, точно, треба звернутися до вас. Убивць ви вмієте робити, то, може, й з блазнями допоможете? З Мадридом гарно вийшло, – плескаю в долоні.

– Прошу звернути увагу на неадекватність Хмельницького, це явний доказ його колишніх подвигів! – звертається Олена до залу.

– Звичайно, дорогенька. Я знищую міста, й оком не моргнувши. Зараз настав час Шотландії, – розвожу руками з максимально безневинним виглядом.

Присутні злякано переглядаються.

– Вам не почулося. Щит, що наразі закриває Шотландію, – моїх рук справа. Тільки між моїм щитом і тим, що був у Мадриді, є невелика різниця: той створили ваші дорогі союзники, – демонстративно вказую пальцем на російську делегацію.

– Як це розуміти?! – звертається Карл до Зарецької.

– Ви ж бачите, в якому він стані. Це марення хворої людини.

– Даруйте, що перебиваю, але не забудь додати, що ви прагнете встановити подібний тут, а я вам заважаю.

– Ти або п’яний, або остаточно втратив глузд. Загублені життя не дають спокою? – вона киває підлеглому, щоб той активував дрона з камерою. 

– Чудово, тож це побачать усі! Потім додам у домашній архів! Скажіть, шановні, ви бажаєте скинути Кромвеля? – обертаюся до Карла і його підлеглих.

– Ви точно божевільний, якщо ставите такі питання перед камерою, – сухо кидає Карл II, але в його погляді спалахує виразна зацікавленість.

– Чому ж? – вдаю здивування. – Заради цього я й прибув сюди. У мене для вас невеличкий подарунок, – кладу на стіл павука.

За секунду над ним з’являється голограма. На ній формуються вежі-близнюки з напівпрозорого металу. Веж чотири, відповідно до сторін горизонту. За формою нагадують переплетені спіралеподібні кристали. Кожна вежа – автономна бойова одиниця з чотирма ядрами Онтаріона всередині. Генеруючи сферичний заряд чистої енергії, можуть вражати цілі в радіусі до п’ятисот кілометрів. Захищені спеціальним щитом, що розсіює будь-яку загрозу.

Це – одна з заборонених технологій Сфери, яку отримав завдяки допомозі з майбутнього. Суть заборони в заряді: він знищує все – від щитів до техніки й органічного життя. Така зброя вмить перетворює квітучі міста на пустелі, не залишаючи й сліду їхнього існування.

– Ти з глузду з’їхав?! Навіть ми не використовуємо такого! – скрикує Олена.

– А вам хтось заважає? – підморгую їй, чим ще більше розлючую.

– Що це? – розгублено дивиться на мене Карл II.

– Зброя, яка втілить вашу мрію про незалежність, – урочисто заявляю.

– І ви готові надати її нам? – з недовірою запитує він.

– Вона вже ваша, – усміхаюся.

– Не слухайте його, він божевільний! Та зброя знищить планету! – протестує Зарецька.

– Що ви маєте від цього жалюгідного союзу? Техніку, яку раз за разом знищують? Тисячі трупів земляків? Вони, – театрально вказую на російську делегацію, – ніколи не виконають своїх обіцянок. До того ж прагнуть використати вас як сировину для своїх планів. Хочете повторити долю Мадрида?

Двічі повторювати не доводиться: шотландці одночасно підводяться, на ходу хапаючись за зброю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше