Наступні дні проводимо окремо. Еліні терміново викликають додому. Не всім членам Зоряної Палати подобається самовільність марсіан. Тому деталі операції та захоплення супутників розробляю самотужки. На четвертий день зусилля приносять успіх, і план починає втілюватися в життя.
Заледве Шедоу зависає над островом, як небо розтинає спалах, і величезний промінь влучає в нього. Куполоподібний щит поступово накриває Шотландію.
Охоплені панікою повстанці поспіхом стають до оборони, готуючись відбивати напад невідомого ворога. Сили ж Альянсу займають вичікувальну позицію.
Щойно щит остаточно закриває північ острова, переміщуюся до головного штабу – королівської резиденції Голірудгауз, де в цей момент зібралися ватажки на чолі з королем Карлом II і російські дипломати.
Без поспіху заходжу до просторого залу, де саме засідає це «поважне товариство». Схоже, їм щойно повідомили останні новини, і вони активно обговорюють план дій.
– Моє шанування, – злегка нахиляю голову в поклоні.
– Хто ви і що вам потрібно?! Охорона, заарештувати його! – скрикує Карл II.
– Не пищіть як дівчисько, і без того голова болить,– кепкую з нього.
– Як ти смієш?! – обурюється Карл II.
Охоронці поспішають до мене, але я легким порухом руки відправляю їх у політ через увесь зал.
– Якщо з вітаннями покінчено, пропоную перейти до суті, – звертаюся до присутніх.
– Нам немає про що з вами говорити, – холодно відрізає Олена Зарецька, очільниця російської дипломатичної місії. Дочка польського шляхтича з українським корінням, який покинув Польщу після падіння Кременця. Зараз вони з батьком активно облаштовуються на новому місці.
– Невже таких тендітних панянок посилають на подібні завдання? – глузливо кидаю.
– Роль блазня тобі не дуже личить, – презирливо кривиться вона.
– Чому ж? Ах, точно, треба звернутися до вас. Убивць ви вмієте робити, то, може, й з блазнями допоможете? З Мадридом гарно вийшло, – плескаю в долоні.
– Прошу звернути увагу на неадекватність Хмельницького, це явний доказ його колишніх подвигів! – звертається Олена до залу.
– Звичайно, дорогенька. Я знищую міста, й оком не моргнувши. Зараз настав час Шотландії, – розвожу руками з максимально безневинним виглядом.
Присутні злякано переглядаються.
– Вам не почулося. Щит, що наразі закриває Шотландію, – моїх рук справа. Тільки між моїм щитом і тим, що був у Мадриді, є невелика різниця: той створили ваші дорогі союзники, – демонстративно вказую пальцем на російську делегацію.
– Як це розуміти?! – звертається Карл до Зарецької.
– Ви ж бачите, в якому він стані. Це марення хворої людини.
– Даруйте, що перебиваю, але не забудь додати, що ви прагнете встановити подібний тут, а я вам заважаю.
– Ти або п’яний, або остаточно втратив глузд. Загублені життя не дають спокою? – вона киває підлеглому, щоб той активував дрона з камерою.
– Чудово, тож це побачать усі! Потім додам у домашній архів! Скажіть, шановні, ви бажаєте скинути Кромвеля? – обертаюся до Карла і його підлеглих.
– Ви точно божевільний, якщо ставите такі питання перед камерою, – сухо кидає Карл II, але в його погляді спалахує виразна зацікавленість.
– Чому ж? – вдаю здивування. – Заради цього я й прибув сюди. У мене для вас невеличкий подарунок, – кладу на стіл павука.
За секунду над ним з’являється голограма. На ній формуються вежі-близнюки з напівпрозорого металу. Веж чотири, відповідно до сторін горизонту. За формою нагадують переплетені спіралеподібні кристали. Кожна вежа – автономна бойова одиниця з чотирма ядрами Онтаріона всередині. Генеруючи сферичний заряд чистої енергії, можуть вражати цілі в радіусі до п’ятисот кілометрів. Захищені спеціальним щитом, що розсіює будь-яку загрозу.
Це – одна з заборонених технологій Сфери, яку отримав завдяки допомозі з майбутнього. Суть заборони в заряді: він знищує все – від щитів до техніки й органічного життя. Така зброя вмить перетворює квітучі міста на пустелі, не залишаючи й сліду їхнього існування.
– Ти з глузду з’їхав?! Навіть ми не використовуємо такого! – скрикує Олена.
– А вам хтось заважає? – підморгую їй, чим ще більше розлючую.
– Що це? – розгублено дивиться на мене Карл II.
– Зброя, яка втілить вашу мрію про незалежність, – урочисто заявляю.
– І ви готові надати її нам? – з недовірою запитує він.
– Вона вже ваша, – усміхаюся.
– Не слухайте його, він божевільний! Та зброя знищить планету! – протестує Зарецька.
– Що ви маєте від цього жалюгідного союзу? Техніку, яку раз за разом знищують? Тисячі трупів земляків? Вони, – театрально вказую на російську делегацію, – ніколи не виконають своїх обіцянок. До того ж прагнуть використати вас як сировину для своїх планів. Хочете повторити долю Мадрида?
Двічі повторювати не доводиться: шотландці одночасно підводяться, на ходу хапаючись за зброю.