Після Хмільника становище залишає бажати кращого. В обидва табори просочилася інформація, ніби це я причина прибуття на Землю експедиційного корпусу Легіону, який обрав своїм плацдармом Росію. Роль злочинця номер один радує, як ніколи. До пошуків додається ще й фронт. Хочеться його проігнорувати, та відгомін Перекопу не дає спокою.
Першим тривожним сигналом стає Кременець, до якого підходять козаки. Разом зі шведами вони планують захопити місто й розбити основні польські сили. Однак щит дріад над містом нівелює всі шанси союзників на успіх. Щоб ті не зазнали фатальної поразки, вирішую допомогти.
Шедоу, активувавши маскування, зависає в повітрі над містом. Союзники завершують формування бойових порядків. Випередити їхню атаку означає спровокувати ворога на відповідь, а цього допустити не можна – невідомо, які ще козирі приховали поляки.
За хвилину починається шалений обстріл міста. Це можливість для мене. Перемістившись до щита, починаю повільно проходити крізь нього – сила вартового в поєднанні з особливостями мечів чудово в цьому допомагає. Однак попри такі переваги, процес важкий і неприємний. Сотні відчуттів зливаються в голові, а тіло наче проколюють тисячі голок. Але не втрачаю зосередженості. На щастя, обстріл дещо послаблює щит.
Ось і той бік. Створивши енергопістолет, кілька разів вистрілюю в міську браму. Поляки помічають це й спрямовують двох солдатів перевірити периметр. Через просвіт у брамі прослизаю всередину й починаю швидко оглядати вулиці в пошуках генератора щита або чогось, що могло б його вимкнути.
Хмільник не вирізняється особливо на тлі інших українських міст, але навколишній краєвид зачаровує. Зміни сюди ще не дійшли, і саме це додає йому родзинки. Стільки подій вписано в його історію, стільки людей тут виростали, жили й помирали.
Мимоволі згадую дівчину з рудим волоссям. Щодня спогади про неї розчиняються в часовому тумані. Хтось важливий послав мене сюди, дав інструкції, як діяти. Але хто це був – не можу згадати.
За роздумами зауважую вежу в центрі міста.
Ось де ти!
Навколо вежі кружляють сотні дронів, а численні додаткові щити ускладнюють і без того важке завдання. Доводиться вигадувати відволікальний маневр за допомогою власних дронів.
Центр міста перетворюється на поле бою. Солдати, які зреагували на шум, стають жертвами перехресного вогню. Зрештою, їхнє командування ухвалює рішення відкликати бійців, покладаючись на сталь, втрати якої легше списати.
Послабивши щити дронами-камікадзе, нарешті дістаюся кімнати керування. Підійшовши до консолі, переміщую кілька кристалів – над головною панеллю з’являється голограма із зображенням міста й щита навколо нього. Збоку видно шкалу з відсотками. Вмикаю таймер, після закінчення якого щит має зникнути.
Слід забиратися, залишилося десять хвилин. Хоча… Потрібно перестрахуватися.
Ввівши ще кілька команд, запускаю другий таймер – самознищення.
Закінчивши, чимдуж біжу до виходу з міста. Цього разу сам відчиняю браму. Знову щит – вдруге проходити легше.
Поляки з роззявленими ротами спостерігають за зникненням щита. Артилерія союзників на мить завмирає, а потім із подвоєним завзяттям береться за місто.
Уже відлітаючи, спостерігаю вогняну заграву, яка метр за метром поглинає переможене місто.