Золотистий диск повільно догоряє, опускаючи на землю темну завісу, що перериває бурхливе денне життя. У плавнях, кричить і злітає в небо качка – мабуть, її злякав якийсь бродячий собака. Трохи далі лунають дитячі голоси, та їх заглушає лайка двох чоловіків, яким сьогодні не щастить на рибалці. Вони сердито кричать, звинувачуючи в невдачах один одного. Це протистояння триває недовго, бо згодом чути жіночі голоси. Вони швидко вирішують суперечку, очевидно – це їхні дружини.
Дорогою котиться невеликий віз із просом, запряжений худою кобилою. Вона поволі переставляє ноги, наближаючись до міської брами. Видно, що вантаж не з легких, та хазяїн не підганяє.
Місто живе тихим, мирним життям, немов не знаючи про війну, що точиться в країні. Та враження швидко змінюється, коли подорожні наближаються до брами, біля якої їх уже чекають бойові дрони й солдати з енергозброєю. Прогрес ще не «поглинув» це місце, однак його тенета поширюються швидко.
– Ми на місці, – перериває мої спостереження голос Шедоу.
– Де ціль?
– Дані вказують на будинок на околиці міста. Проте мене непокоїть присутність усередині лише одного біосигналу.
– Не хочеться бігати за хлопцем по всій окрузі.
– Я можу перемістити виявлену особу в якесь непримітне місце.
– Не потрібно, розімну трохи кістки. Перемісти до того будинку.
– Прийнято.
*****************
Підійшовши до потрібного будинку, стукаю в двері. На порозі з’являється чоловік років п’ятдесяти, одягнений у білу сорочку з відкидним коміром, акуратно заправлену в білі штани. Поверх сорочки красується чорний жилет, розшитий яскравими нитками. Усе в ньому вказує на заможну особу.
– Доброго вечора, – вітаюся.
– Доброго, – змірює мене чоловік допитливим поглядом.
– Вибачте за пізній візит, не могли б підказати, де можна знайти нічліг? Вартові до ладу не пояснили, лише пробурмотіли щось про будинки, де ще горить світло.
Я спеціально згадую вартових, щоб переконати чоловіка в безпечності моїх намірів. Він спершу вагається, але, обдумавши, зважує аргументи.
– Навряд у такий час знайдете щось відповідне. Нічна заборона, бодай їй, – сердиться чоловік. – Дивно, що вас не затримали.
– Навіть у такі часи дзвінка монета здатна творити дива, – жартую.
– Що правда, то правда, – усміхається він. – Заходьте. Смію припустити, зголодніли в дорозі?
– Від теплої вечері не відмовлюся, – відказую, зачиняючи двері.
– Прошу, сідайте, – господар жестом вказує на гарно вирізьблені крісла в кімнаті праворуч. – Я зараз повернуся, – і швидко виходить у сусідню.
– Ти не виявив ціль? – звертаюся до Шедоу телепатично.
– Ні, доведеться натиснути на чоловіка. Це батько хлопця.
– Дивно, що він відпустив сина в такий час.
– Зараз у тебе буде можливість розпитати. Схоже, він не надто повірив у байку про подорожнього.
– Так навіть краще…
Чоловік повертається до кімнати, тримаючи в руках енергопістолет.
– Запитаю один раз: хто ти й що тобі потрібно?
– Дивне у вашому місті поняття гостинності, – усміхнувшись, театральним жестом переміщую пістолет у руку. Господар блідне.
– Раджу забиратися звідси, мої сенсори фіксують раптовий енергетичний спалах. Джерело – цей чоловік, – повідомляє Шедоу.
Встигаю лише інстинктивно виставити енергощит, як вибух залишає від будинку лише фундамент.
– Або я перестаю розумітися на родинних цінностях, або хтось мене дуже не любить, – кидаю, обтрушуючи з себе пилюку.
– Схоже, його використали як приманку, – зауважує Шедоу.
– Росіяни не могли так швидко перевірити список. Та й звідки їм знати, куди прямую? Це не їхня територія, щоб так просто пастки розставляти, – розмірковую подумки.
– Здається, це якось пов’язано з місією Оленки.
– Часу обмаль. Зараз тут збереться пів міста, а зачіпки щодо хлопця досі немає.
– Невелика диверсія? – пропонує Шедоу.
– Ідея непогана, але шуму й так забагато. Проскануй місцевість – шукай хутори та зимівники козаків.
– Є щось на зразок хутора неподалік міста.
– Жителі?
– Близько двох сотень біосигналів. Половина належить татарам.
– Стерв’ятники вирішили скористатися хаосом…
– Наші дії?
– Для початку – перемісти в кабіну.
Синє світло огортає мене, і я зникаю.
– Зможеш націлитися на біосигнали татар?
– Без проблем. Яку зброю використати?
Одразу накрити всіх – швидше й простіше, але це жертви серед мирного населення. Якщо церемонитися, втратимо момент несподіванки, і татари щось утнуть.