Замість подвір’я опиняюся в напівпорожній кімнаті без вікон і дверей. Стіни та підлога яскраво-молочного кольору. З меблів лише м’яке крісло, яке, сподіваюся, призначене для мене. Відчуття підказують, що все якесь нереальне, проте очі намагаються переконати в протилежному.
– Вітаю, – по кімнаті луною проноситься чоловічий голос.
Майже як мій, тільки тембр видає дещо старший вік. І куди цього разу потрапив? Роздратування кипить чимраз дужче. Ці ігри зі свідомістю починають набридати.
– Тебе, напевно, цікавить, де опинився? – цього разу голос звучить уже дещо тихіше.
– Ставлю собі це питання після кожного переміщення, – стараюся промовити з максимальним сарказмом.
– Розумію, – регоче невідомий.
Цей сміх чомусь не викликає обурення, а навпаки, щось всередині сприймає його як «звичну» річ.
– З чого б розпочати? – говорить невідомий задумливо. А потім, немов згадавши про мене, додає: – Присідай, це займе трохи часу.
Вибору особливо немає, тому, зітхнувши, прямую до крісла.
– Напевно, для початку слід відрекомендуватися. Мене звати Матвій Хмельницький.
З несподіванки закашлююся.
– Тобі не почулося, – продовжує голос. – Я – це ти, тільки з іншого часу, назвемо це так.
У голосі незнайомця, чи краще тепер називати його – мною, звучать тужливі нотки. Я не заперечую й не перепитую, мовчки продовжую слухати. У подіях до цього було набагато більше абсурду.
– Як події призвели до цього? Складно сказати, – зітхає він. – Доля – примхлива штука. Наша почала кардинально змінюватися після 2035 року. Саме тоді Земля вступила в контакт з Легіоном. Що таке Легіон?
За мірками підкорених народів – прирівнюються до богів, ми ж вбачали в них загарбників, не обтяжених моральними принципами. Це древня раса, яка позбулася фізичних оболонок тисячі років тому, замінивши їх на релікти – броню з органічного металу. За допомогою надрозвинених технологій вони створили духовні матриці та вживили їх у релікти. Це дозволило їм переносити душі й свідомість у нові тіла. Називають себе дріадами. Мають багато ударних крил, та про це згодом.
Коли вони виявили Землю, Навою прокотився хижий скрегіт металевих рук. Дріади вбачають у нас ідеальний матеріал для досліджень та подальшої асиміляції. Це їхній спосіб удосконалюватися. Передаючи дані нанітам, дріади створюють нові доповнення для своїх тіл та всієї раси загалом. Для підкорених народів вони – боги, заради яких ті гинуть у «праведній» галактичній війні.
– Щось мені підказує, що «наша цінність» – це аж ніяк не просте словосполучення, – перебиваю його.
– Правильно, – зітхає він. – Уся річ у такому явищі, як вартові. Вартові – це особливі форми життя, які можуть взаємодіяти з егрегорами без духовної матриці. Остання лише збільшує кількість егрегорів для взаємодії. На духовній матриці зупинюся детальніше, оскільки тепер вона – невід’ємна складова нашого тіла.
Після останніх його слів на тілі виступає холодний піт, а в голову мимоволі закрадається думка: а чи не помер я?
– Ти не помер, – повідомляє голос.
Схоже, він читає мене як відкриту книгу.
– Скоро сам усе зрозумієш. Так от: духовна матриця – це особлива структура нанітів, яка відтворює конструкцію й особливості Віртів усередині поміщених форм.
У людей матриця стає провідником енергії егрегорів, а самі егрегори виконують роль «штучного інтелекту», який керує всілякими пристроями й доповненнями особи, що володіє цією матрицею.
Через складність взаємодії сумісних із матрицею форм життя вкрай мало. Люди становлять виняток, саме тому Легіон прагне нас захопити.
Як я вже говорив, духовна матриця дозволяє вартовим змінювати природні ліміти. Саме завдяки їй у минулому тобі вдалося контролювати одразу декілька егрегорів.
– Тобто це не заслуга «Лемеґетона»? – користуюся шансом дізнатися більше про Олю й інших.
– Раніше – так, проте зараз – уже ні. Сила гримуарів ґрунтується на інших принципах. Вони можуть створити таку взаємодію, проте здебільшого ціна надто висока.
Знаю твоє головне питання. Вціліла лише Оля. Інші, з тієї симуляції, пожертвували собою. А точніше: їхні душі стали платою за часове переміщення. Гримуар вирішив, що п’ятьох буде достатньо. Оля ж стала нашою єдиною незримою супутницею в подальшій подорожі, а також тією, яка не забула й не дозволила забути нам…
Прозвучало занадто холодно, та на серці чомусь потепліло. Важко постійно перебувати в невіданні: накручуючи себе й чіпляючись за примарні надії.
– До цього питання ще повернемося. Зараз твоя основна зброя – це інформація, і що більше її отримаєш і засвоїш, то більше шансів на виживання в людей ззовні.
– Ззовні? – перепитую збентежено. – Це якось пов’язано з тими повідомленнями?
– Так. Зараз ти перебуваєш у Вірті. Вірт – це загальна назва унікальної технології, яка копіює середовище існування Планетарного духа.
За своєю суттю це розвинений віртуальний світ. На початку створення дріади позиціонували його як місце розвитку й самовдосконалення, де час не мав би над ними влади. Однак короткий термін існування фізичних оболонок змусив їх переглянути бачення Віртів. Так вони створили тіла з живого металу, а Вірти стали інструментом поневолення тисяч цивілізацій, замінивши загиблим справжній потойбічний світ.