«Завершити симуляцію?» – з’являється повідомлення переді мною. Хоча очі розплющені, проте тіло не рухається. Навколо все розмите. Це сон? Але чому розум сприймає все як цілком реальне? Будь що буде. Пробую дати відповідь уголос, та вуста скріплені залізною хваткою. Телепатія?
«Так», – виголошую подумки.
Картина миттєво змінюється. Хоча «змінюється» – надто гучно сказано
Я опиняюся в непроглядній темряві. Невже знову склеп? Де Оля? У голові могильна тиша. Зір поволі пристосовується до нового середовища. На відміну від попереднього пробудження, де було ліжко і мінімальна кількість меблів, тут… навіть не знаю, як назвати це місце. Відчувається холод, який пробирає до кісток, а також сирість. Сірі кам’яні стіни «не особливо говіркі», доводиться самому розшукувати відповіді.
Немов на замовлення, попереду миготить світло. Воно дезорієнтує зір, та за декілька секунд очі звикають. Я поволі наближаюся до його джерела.
Переді мною панель, схожа на збільшену версію екрана смартфона. Розміщується вона на кам’яній платформі. По стінках останньої, немов по венах, пульсує енергія, яка й випромінює це світло.
Я ступаю вперед, не відводячи погляду від платформи. Страх бореться з цікавістю, але, бачачи, що жодної загрози немає, посмілішавши, підходжу ближче, щоб роздивитися панель. Чорний екран наводить на думку, що вона вимкнена. Декілька хвилин споглядаю, намагаючись зрозуміти, як це працює.
Місце показали, а інструкцію забули залишити.
Роздумуючи над ситуацією, рефлекторно спираюся рукою на панель. Енергія миттєво пришвидшує рух. Я насторожено відступаю назад. Верхня частина панелі починає розсовуватися, а з її надр піднімається щось схоже на п’єдестал. На ньому лежать два мечі й пристрій у формі наручного годинника. Я захоплено вивчаю мечі. Це справжні витвори мистецтва.
Широкі довгі леза, заточені з одного боку, прикрашають символи невідомою мовою. Вістря мечів нагадують наконечники стріл. Але найцікавіше – руків’я. Гарда має форму скорпіона, клешні якого відходять убік, а на спині блищить червоний кристал у формі трикутника, який частково кріпиться до леза. Від гарди йде хвіст, що обгортає кругле руків’я, з’єднуючись із навершям – ще одним червоним кристалом, проте цього разу круглої форми.
Я обережно беру мечі до рук. Попри грізний вигляд, важать як звичайні шаблі.
Що далі? Залишається тільки цей пристрій у формі годинника. Навіщо він тут? Чийсь розрахунок чи звичайний збіг? На випадковість не схоже… Але як з ним взаємодіяти? Можливо, він уже давно несправний, як і та панель, з-під якої з’явилися ці речі.
Хоча вони ж якось з’явилися. Шукати вихід або з’ясувати, як він працює? Може, торкнутися? З панеллю ж спрацювало.
Вагаюся ще декілька секунд, а потім, зробивши глибокий вдих, торкаюся екрана годинника. На відміну від панелі сховка, цей одразу подає ознаки життя, засвітившись тьмяно-синім світлом. З’являється напис: «Авторизація». Не роздумуючи, торкаюся його. Схоже, ці технології реагують саме на таку взаємодію. По мені пробігає синій промінь, після чого з’являється ряд послідовних написів: «Авторизацію пройдено успішно», «Перейти в користувацьке меню?»
Натискаю «так» під останнім рядком, після чого ледь не випускаю з руки пристрій. Написів на панелі більше немає, натомість вони виникають уже переді мною. Це доволі велике зображення з купою знаків, символів і підказок.
«Інвентар, статус, довідка…» – мій погляд побіжно вивчає все, стараючись не пропустити чогось важливого. Хоча, якого біса, все тут важливе.
Раптом погляд натрапляє на пункт «Щоденник». Підсвідомість підказує, що це щось значуще. Дотик не працює, тому віддаю команду на телепатичному рівні. Екран миттєво реагує, з’являється чергове повідомлення, де мені пропонується вибір: «Розпочати симуляцію» – «так», «ні».
Обираю «так».
«Перед початком влаштуйтеся зручніше, щоб фізичне тіло не зазнало ушкоджень».
І перш ніж встигаю перетравити прочитане, на тому великому екрані, називатиму його так, починається зворотний відлік. Навряд чи в цьому місці можна говорити про зручності, та все ж сідаю, спираючись спиною на сховок, мечі кладу біля себе. Не знаю, що там, та краще перебувати поруч із єдиним джерелом світла.
Відлік закінчується, і свідомість провалюється в сон.