Володарі Часу. Книга перша. Імітація душі

РОЗДІЛ 7. МРІЯ

Останнім спогадом, який повертається до мене, є видіння про події чотирнадцятого року. Все здається настільки реальним, що виникає відчуття, ніби відбувається зараз. Починається все з наради вартових, де обговорюють вторгнення східного сусіда. Присутні одностайно засуджують Ковен, який керує процесом із тіні, проте не збираються втручатися, посилаючись на свій кодекс.

– Це вже давно не конфлікт простих смертних, – спочатку стримано промовляю, але потім переходжу на підвищений тон, звинувачуючи їх у боягузтві. – Прикриваючись кодексом, ви забули основне завдання – захищати власну країну! Ви прожили сотні років, ходили в десятки походів, а зараз, коли незалежність під загрозою, ховаєте голови в пісок!

Голова братства, не прагнучи продовжувати дискусію, радить: якщо так бажаю захищати простих людей, робити це без реліквії, як проста людина. 

Я не роздумуючи жбурляю йому срібну сережку в формі півмісяця.

*****************

Події різко переносять мене на схід, у самісіньке пекло бойових дій. Я стаю добровольцем і разом із такими ж відчайдухами, як я сам, беруся боронити рідну землю. Мене називають «Самураєм» – мабуть, через мій характер. Наша група завжди перебуває там, де найгарячіше. Майже завжди хтось отримує поранення, тому медсестра з позивним «Афіна» регулярно докоряє нам за безпечність.

Вона стає нам сестрою, з якою ми мріємо про майбутнє без війни. Здається, що миті щастя триватимуть вічність, проте все змінює рутинна місія. Нас здають свої ж. За невловимих привидів призначають нагороду, яку поспішно кладуть у кишеню вищі чини. Я єдиний виживаю в тій м’ясорубці. Товаришів, точніше те, що від них залишилося, ховають у закритих трунах. Їхня мрія тепер стає примарним спогадом, який хоронять того дня під землею.

*****************

«Афіна», вона ж Оля, намагається домогтися розслідування: куди тільки не пише, проте все марно. Ми з нею починаємо дедалі рідше спілкуватися. Вона не звинувачує мене, однак миритися з моєю бездіяльністю теж не може.

Зрештою, одного літнього дня в штабі лунає вибух, який стає поштовхом до подій, що змінюють історію людства. Оля вирішує стати Фемідою й одноосібно виносить свій вирок зрадникам. І цей вирок є безжальним. Жоден сторонній не постраждав, але того дня обірвалося ще одне життя …

*****************

Відтоді я більше не дотримуюся жодних правил. Душа вимагає справедливості. Проникнувши до таємного сховища вартових, викрадаю «Лемеґетон» – гримуар і давню святиню відьом. Саме його всіма силами намагається отримати Ковен. Цей гримуар особливий – він не вимагає клятви крові. Це означає, що всі охочі можуть скористатися його силою. Майже всі… Бо за таку силу потрібно платити, і ціна для кожного різна. Та мене тоді це мало хвилювало. Я вирішую йти до кінця, яким би він не був.

За допомогою «Лемеґетона» перериваю дорогу своїх друзів, перетворюючи їх на егрегорів – благословенні душі або духи-охоронці, які повертаються в світ живих, щоб наставляти людей.

Завдяки гримуару я можу переступити через обмеження вартових і контролювати більше одного егрегора. 

Сила, потенціал… Влада п’янить і змушує почуватися богом. Вершителем доль. Схожі почуття охоплюють і товаришів, які все ще не можуть повірити, що повернулися. Оля стає тим самим запобіжником, який стримує і направляє цю колосальну силу.

Але це триває недовго. Вартові й члени Кола не мають наміру миритися з моїм свавіллям. Уклавши угоду з Ковеном, вони вирішують їхніми руками розібратися зі зрадником. Ціною за співпрацю має стати «Лемеґетон». Звісно, ніхто не збирається виконувати свої зобов’язання. Все це є продуманою політичною грою.

Проте сторони прораховуються, думаючи, що я хочу закінчити війну. Мої амбіції сягають куди далі. Усі дії є підготовкою до масштабнішого плану зі зміни балансу сил. Разом із друзями я вирішую, що неправильно, коли певні особи й таємні організації володіють монополією на знання і силу. Своєю жертвою ми прагнемо змінити хід історії.

*****************

Останнім спогадом є зустріч із давньою знайомою, власницею старовинного гримуару «Артіель». Вона має стати каральним інструментом двох організацій. Але битви так і не відбувається.

З усмішкою на обличчі я йду на найважливішу зустріч у своєму житті. Зустріч, результатом якої стає Затемнення...

Далі спогади обриваються, і я повертаюся до холодного склепу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше