Глава 3

Я завмерла. Слово «брат» відчулося надто фізично, і наче штовхнуло мене у груди.

Я примружилася, вдивляючись в обличчя Сідеєля. Наскільки він схожий на Гаспара? Ну щось є у лінії носа і трохи розрізі очей. Та й самі очі теж можна сказати, що фіолетові. Та все ж… не настільки він симпатичний, як Гаспар. А ще ці крила…

— Цікаве знайомство з родичами виходить, — мовила я, скривившись і склавши руки на грудях. — У такому випадку буду називати тебе Сід. Ти ж не проти?

— Сід? — насмішкувато перепитав він. — Не занадто нахабно?

— Ну чому ж нахабно? — я розвела руками. — Як-не-як, родичі з тобою тепер, Сіде. Чи тобі не подобається таке ім’я? Дивно, ти ж навряд чи мені зараз справжнє назвав. Тому яка різниця, як саме я буду тебе називати?

— І не страшно тобі? — брат Гаспара зробив плавний крок до мене, крила за його спиною ледь хитнулися, на мить привертаючи мою увагу і збиваючи з того настрою, в який я частенько пірнала під час заходів у палаці батька.

— А що? Мені варто боятися? — я награно насупилася. — Чи не ти щойно сказав, що не плануєш мені шкодити?

— Сказав, — мовив він, ледь нахиливши голову. І, звісно ж, і цей фейрі був вище за мене, тому мені просто необхідно було утримувати підборіддя високо. — А от за них я не можу нічого говорити.

Сід провів рукою вбік, вказуючи на фейрі, які стояли збоку від нас. Насправді вони були обабіч, та я скосила погляд у той бік, в який вказав чоловік.

— Як це не можеш? — я гмикнула. — Невже ти не справжній король, Сіде? Бо справжні королі зазвичай беруть відповідальність за своїх підданих.

Здається, я сказала щось не те. Тому що лицьовий нерв на обличчі фейрі смикнувся, на мить піднявши його ліву ніздрю.

— Та і кажуть погано починати знайомство з погроз, — я примружилася.

Сідеєль усміхнувся. Так холодно усміхнувся, що я не стримала тремтіння.

— Невже? — він зробив крок вбік, оглядаючи мене з усіх сторін. Крила за його спиною ледь ворушилися, змінюючи відтінок від синього до чорного, від чорного до фіолетового. — А з чого тоді варто?

— Може з відповіді на те, хто і навіщо мене сюди відправив? — я повернулася, зустрічаючись поглядом з Сідом. Відповідь почути не очікувала. Все ж таки переді мною родич Гаспара. Тут скоріше світ з ніг на голову перевернеться, якщо це в них не сімейне.

— А що, ти вже хочеш назад, Мірандо?

— Та якісь не дуже гостинні у тебе тут піддані, — я покосилася на жінку з червоним волоссям, яка стояла неподалік. — Руки зв’язують, тягнуть кудись без пояснень. Чи точно так варто робити з гостями?

— З гостями, напевно, що ні, — Сід нарешті припинив навколо мене кружляти, зупинився. — А от з людьми інакше ми не вміємо.

Я скривилася, задерши підборіддя ще вище. Від його слів по шкірі пробіг холод. Але я не дозволила собі відступити.

— І часто у вас гостять люди?

Сідеєль усміхнувся.

— Здається, ти ще не до кінця розумієш своє положення, Мірандо, — промовив він за мить. — Ти гостя тут лише на частку. І, звісно ж, як гості, я зроблю тобі подарунок.

Він повільно підняв руку, розкрив пальці і прямо з повітря йому на долоню впала тонка срібна підвіска на довгому ланцюжку. Фейрі підняв її, у світлі блиснув великий прозорий камінь, всередині якого пульсувала і рухалась якась блакитна крапля.

— І що це? — уточнила я, з підозрою дивлячись на явно магічну прикрасу.

— Це допоможе тобі розуміти незнайомі мови, — Сідеєль крутнув підвіску в пальцях. — Бо так вийшло, що тут мало хто знає ту, якою спілкуєшся ти. А я хочу, щоб ти могла чути, що кажуть навколо. І відповідати.

На останньому слові він хижо всміхнувся. А я… я простягнула руку, приймаючи такий корисний у ситуації, що склалася, подарунок.

Сідеєль відсмикнув долоню. Підвіска блиснула в повітрі, описуючи дугу.

— Ні-ні, — фейрі ліниво похитав головою. — Я вдягну сам. Щоб магія спрацювала.

Я стиснула щелепи, прямо дивлячись на короля фейрі. Після чого пирхнула і однією рукою перекинула волосся на одне плече.

Сід зробив крок до мене. Крила за його спиною ворухнулися, змінюючи колір до яскраво-синього.

Запах жасмину знову вдарив у ніздрі, а сам його володар повільно обійшов мене, заходячи за спину. Я застигла, наче чекала удару. Та знала, не можна показувати страху. Це як з кельпі! Не показувати страху!

Та все одно здригнулася, коли чужі пальці ковзнули по шиї. Погляд упав вниз на кулон, який з’явився на грудях, поки я намагалася не думати про те, наскільки мені, трясця, страшно стояти поряд з незнайомим фейрі. 

— Треба кілька миттєвостей, — шепіт пролунав над вухом. — Щоб магія спрацювала.

Я міцніше стиснула зуби, намагаючись дихати рівно. Відчувала доторк до спини та шиї, і не могла вже дочекатися, коли Сід відпустить застібку і відійде від мене.

Ланцюжок ковзнув по шкірі, залишаючи холодний слід. Фейрі поворухнувся і нахилився до мого вуха, нарешті опускаючи руки.

— Що ж в тобі такого, що саме із тобою мій брат вирішив провести цей ритуал? — пошепки поцікавився він. Я скосила погляд, зіткнулася з фіалковими очима. Фейрі всміхався, вивчав мене поглядом. — Не розкриєш секрет, Мірандо?