Глава 6

Тиждень занять пролетів миттєво. Не думала, що розбір магічних заклинань це так захоплююче. Я вбирала знання як губка, мені справді подобалося. Професор все доступно пояснював, і в мене все виходило. Нехай не з першого разу, але виходило. Насправді теж усе було добре. Варто мені потягнуться до однієї зі стихій, магія відразу відгукнулася. Але, як кажуть, не все буває ідеальним. Я легко справлялася з будь-якою зі стихій окремо.Професор наполягав на тому, щоб я використовувала всі три стихії одночасно, в одному заклинанні. Це в мене виходило дуже погано. Та що там казати. Ніяк не виходило! Магія не слухалася і хаотично вилітала у різні боки.

- Сандро, зосередься! Важливо навчитися балансу стихій. Інакше сила тебе поглине, стане неприборканою, некерованою. Я все ще не можу зрозуміти, чому твої батьки приховували це. Адже все могло бути зовсім інакше!

Я стояла з широко розплющеними очима, думаючи про слова професора. Він не зважаючи на мій стан, продовжив:

- Мені не варто було тобі це говорити, тим більше, що король був категорично проти, але я вважаю, ти повинна знати, що на тебе чекає у разі того, якщо ти не впораєшся. Сандра, пробудження в архе двох стихій не така вже й рідкість. Але не всі справляються з цією ношею. Стихії зводять з розуму. Вони практично не можуть існувати один з одним.Щоб керувати трьома стихіями одночасно треба бути дуже сильною людиною. Рідко комусь вдається знайти баланс між стихіями, а ті комусь це не вдалося, втрачають контроль. Стихії поглинають їх, роблять божевільними. Я не бажаю тобі такої долі, тому так важливо навчитися балансу стихій, щоб об'єднувати їх в одне ціле, - професор з надією дивився мені в очі. А у мене в голові народилися зовсім інші думки:

"Виходить король знав, що буде якщо я не навчуся контролювати свої сили. Але чому мовчав? Чому не сказав?" - Запитувати зараз я не стала. Мені треба трохи подумати про це.

- Професор яка доля чекає на тих, хто не впорався? - питання, яке цікавить мене наступним.

- Впевнений у тебе все вийде! На сьогодні вистачить тренувань, відпочивай, – ухилився від відповіді професор. Він розвернувся і швидким кроком залишив тренувальний зал. Мені здалося, що він злякався мого запитання.

Чомусь я зовсім не була стурбована тим фактом, що можу збожеволіти. Мене більше турбувало те, чому король вважав за краще мовчати про це. Це моє життя, і я маю право знати! Хіба що у короля зовсім інші плани. Розлютившись, твердо вирішила це з'ясувати. Як виявилося, злість не найкраща подруга – крила спалахнули вогнем. Насилу спробувала взяти себе в руки, намагаючись придушити злість. Вогонь поступово почав згасати, доки не зник зовсім. Треба ж такого я не спостерігала навіть у досвідчених магів!Ось чому професор доводив мене до знемоги і змушував щоразу спустошувати резерв повністю. Швидше за все, він знав, що можуть бути неконтрольовані спалахи. Він намагався якнайшвидше навчити мене балансувати свої сили, щоб мене не спіткала сумна доля тих, кому не вдалося втихомирити стихії. Але що відбувається з тими, хто не впорався, так і не відповів. Подумавши, що нічого хорошого з ними точно не трапилося, вирішила самостійно спустошити резерв. Спробувати встановити баланс. Благо, теоретично я знала все на зубок.

Я стояла посеред тренувального залу, прислухаючись до відчуттів у собі. Заплющивши очі, спробувала уявити перед собою стихії. Три великі кулі, що випромінюють яскраві кольори, що зачаровують: зелений, блакитний і червоний. Я інтуїтивно потяглася до них. Кожна стихія відгукнулася, посилаючи до мене тонкі промінчики. Але, варто було їм з'єднатися разом на моїй руці, мене пронизало яскравим спалахом болю! Ніби жодна з них не хотіла мене ділити з іншою.

Я розплющила очі і впала на кам'яну підлогу, жадібно хапаючи ротом повітря. Біль був різким, ніби тисячі голок встромилися в тіло. Пролежавши на підлозі кілька нескінченно довгих хвилин, я відчула, як біль почав потроху відступати.

Остаточно прийшовши до тями, вирішила спробувати ще раз. Божевільна? Поки що ні, але якщо вірити словам професора, цілком можу нею стати. Але я так швидко не здамся! Мотивація в мене, що треба, та й упертості мені не позичати.

Зосередившись, знову потяглася до стихій. Нічого нового не сталося. Гострий біль і знову я на підлозі, збираю сукнею пилюку. З кожною моєю спробою біль ставав все сильнішим, але я вперто піднімалася і пробувала знову. Після чергової невдалої спроби від болю я знепритомніла.

11.09.

Розплющивши очі зрозуміла, що лежу не на брудній підлозі, як планувалося, а у своєму ліжку. Біля мене чергувала Еліс. Вона сиділа навпроти у кріслі, щось захоплено вишивала. Помітивши, що я прийшла до тями, Еліс зірвалася з крісла.

- Міледі, як ви нас налякали! Як ви себе почуваєте? Я зараз же схожу за лікарем, - вона бігла, але я зупинила її.

- Не варто, Елісе. Я в порядку. Краще скажи, як я тут опинилася?

- Його Величність знайшов вас у тренувальному залі, непритомний. Приніс сюди і викликав лікаря. Інших змін крім виснаженого резерву лікар не виявив.

- Скільки я була непритомна?

- Майже добу, Міледі. Треба сказати королеві, що ви отямилися! – Еліс зникла за дверима. Резерв був сповнений. Я почувала себе добре, ніби нічого не сталося. За кілька хвилин двері відчинилися і в покої зайшов король. На обличчі читалося занепокоєння. Серйозно? Він переживав?

- Сандро, ви змусили нас переживати! Як ваше самопочуття? - дбайливо, як мені здалося, спитав Алан.

Я спробувала встати, але різко передумала, згадавши, що на мені була тільки прозора, нічна сорочка. Моє замішання не зникло від короля. Він дивився на мене, посміхаючись куточками губ. Я ще вище натягла на себе ковдру, майже втопивши в ній.

- Зі мною все добре, Ваша Величність.

- Що сталося? Ви пам'ятаєте, що сталося?

Я твердо вирішила, не видавати професора королю.

- Професор Краф відпустив мене раніше. Я вирішила ще позайматися самостійно, але, мабуть, переоцінила свої сили, - спокійно, наскільки це було можливо, відповіла я.