Розділ 1: Мапа Страху

Еліара відчувала холод каменю навіть через товсту тканину плаща. Її майстерня у Вежі Шепотів була найвищою точкою в поселенні Селен, місцем, де найтонше відчувалися пульсації Смарагдової Магії. Ця магія не була вогнем чи блискавкою; вона була життям, захистом, але, на жаль, і в'язницею.

— Небо обернеться на попіл, якщо ти підеш туди, — прошепотів старий голос, що належав її Наставниці, Відьмі Райвен.

Еліара не обернулася. Вона знала, що Райвен стоїть у дверях, її тінь довга і попереджувальна. — Небо вже обертається на попіл, Райвен, — її голос був тихим, але твердим. — Щойно Крилатий Жах зробив вдих, я відчула, як здригнулася земля. Я знаю, що легенда про "Вогняне Серце Альтари" — це не просто міф про кохання дракона і смертної. Це ключ до того, як його перемогти.

— Ти збираєшся його вбити? — У голосі Райвен було більше жаху, ніж гніву. Еліара відклала перо. Її смарагдові очі зустрілися зі старими сірими, і вперше в житті вона не бачила в них покори чи страху, а лише сталеву рішучість. — Ні. Я збираюся його зупинити. І мені потрібен час, щоби знайти те місце, де він став вразливим. Легенда говорить, що його серце було розділене навпіл. Одна частина — вогонь у ньому, друга... людська душа його сина.

— Сина-людини? Це вигадки, Еліаро! — Райвен наблизилася, її руки стиснулися в кулаки. — Дракон не може мати сина від людини, це єресь! — Крилатий Жах — єресь, Райвен, а не його нащадки. І я знайду його. Знайду Кайдена. І з'ясую, що нам робити далі.

Вона вказала на карту, де хрестиком було позначено крихітне село на краю пустелі, далеко від захисних чар Селен. — Він там. За легендою, щоб його не знайшли, дракон сховав сина серед людей, позбавивши його пам'яті про вогонь. Він живе як звичайний селянин, не знаючи, що в його жилах тече вогонь.

Еліара підняла свій дорожній мішок. Її рука торкнулася каблучки. — Я йду. І якщо я не повернуся, Райвен... передай іншим: нехай шукають вогонь, який не горить, а лікує. Це єдиний шлях.