Глава 12: Рішення королеви

Ізабела та Джеймс стояли в коридорі перед великими дверима тронного залу. Ізабела відчувала, як її серце б'ється швидше, ніж зазвичай. Це був момент, який міг змінити все. Вона дивилася на Джеймса, і хоча їхні погляди зустрілися спокійно, всередині вона відчувала бурю емоцій. Після всіх випробувань і сумнівів вони стояли перед одним із найважливіших випробувань їхньої історії — проханням про шлюб і його визнання як графа.

Джеймс стояв поруч із нею, впевнений у своїх словах, але також трохи напружений. Він знав, що це не просто прохання про шлюб. Це був виклик для королеви, для королівського двору, для всієї політики, яка визначала їхнє життя.

"Ти готова?" — тихо запитав Джеймс, його голос був спокійним, але Ізабела помітила тривогу в його очах.

"Я готова. І ми повинні це зробити, Джеймсе. Для нас і для королівства. Якщо ми хочемо бути разом, то повинні боротися за це." — Ізабела вперше в житті відчувала, що обов'язок перед родиною може співіснувати з її власними почуттями.

"Ти права." — Джеймс відповів, погладивши її руку, і разом вони зробили кілька кроків до дверей.

Королева сиділа на троні, її вигляд був величним, але в очах виблискувала рішучість і сила, якими вона завжди володіла. Ізабела і Джеймс опустили голови, коли наблизилися до її величності.

"Що ви бажаєте, принцесо?" — королева запитала, її голос був спокійним, але з ноткою зацікавленості.

Ізабела зробила крок уперед, піднявши погляд на свою матір. Її слова лунали твердо і впевнено:

"Матінко, я і Джеймс прийшли до вас з проханням. Ми просимо дозволу на наш шлюб, і я прошу, щоб ви визнали Джеймса як графа, надаючи йому титул, рівний моєму. Це наше прохання. Ми хочемо бути разом, і я вірю, що його статус і амбіції зроблять його гідним місця поряд зі мною."

Королева подивилася на них обох, її погляд був непередбачуваним, але в її очах не було роздратування. Вона вивчала кожен рух Ізабели, кожен погляд між нею і Джеймсом.

"Ти справді віріш, що цей чоловік може бути твоїм рівним?" — королева запитала Ізабелу, її голос став більш серйозним. "Ти хочеш, щоб він став частиною цього дому, і твоїм чоловіком? Що ти бачиш у ньому?"

Ізабела взяла глибокий подих і відповіла без вагань:

"Він має силу, відданість і характер. Я бачу в ньому не лише людину, яка здатна бути великою частиною нашої сім'ї, але й ту людину, з якою я хочу розділити своє життя. Він стоїть поруч зі мною, не заради титулу чи слави, а заради справжньої любові і справжнього обов'язку."

Королева замовкла, розмірковуючи. Її погляд не сходив з Джеймса. Потім вона розглядала Ізабелу з тією ж глибокою увагою. Час мовчання тягнувся, і Джеймс відчував, як тягнеться кожна секунда, поки не дізнається остаточне рішення.

Зрештою, королева повільно встала з трону, і її рішучість відчулася у кожному її русі. Вона підійшла до них, зупинившись на кілька кроків від Ізабели та Джеймса.

"Я бачу, що ви обоє готові до цього," — сказала королева, її голос став м'якшим, але все ще сильним. "І хоча я не завжди погоджуюсь з вашими виборами, я розумію вашу відданість. Джеймс, я визнаю тебе графом і дозволяю цей шлюб. Ти маєш потенціал бути гідним членом нашого дому, але пам'ятай, що відтепер твої вчинки будуть під лупою. І Ізабела, ти також повинна бути готова до того, що це може призвести до складних наслідків для нашої родини. Але це ваш вибір."

Ізабела відчула, як радість і полегшення переповнюють її. Джеймс, хоч і зніяковілий, також відчув хвилю вдячності і рішучості.

"Дякуємо, ваша величносте," — сказав Джеймс, і хоч його слова були простими, вони несли в собі всю важливість цього моменту.

Королева кивнула, і Ізабела, знову подивившись на Джеймса, відчула, як її серце наповнюється впевненістю.

Коли королева дала свою благословення на їхнє єднання, відчуття полегшення й радості наповнили Ізабелу. Вона поглянула на Джеймса, і в його очах побачила те, що давно чекала — рішучість, відданість, і ту саму глибоку любов, яка була у її серці. Усе, що вони пережили, всі труднощі та випробування, здавалися нічим перед цією миттєвою перемогою.

Джеймс зробив крок вперед, і його погляд змінився — тепер в ньому була не просто рішучість, а й глибока ніжність. Він підняв її руку, притягнувши її до себе. Вона не відмовилася. Її серце билося швидше, коли він обійняв її за талію, а її пальці мимоволі обвилися навколо його шиї.

Ізабела відчула, як її дихання збільшується. Весь двір, весь цей зал здавався далеким. Їх не цікавило нічого, крім цієї миті. Джеймс опустив голову, і її губи, ніби на знак єднання, ніжно торкнулися її губ. Спочатку це був ледь помітний поцілунок — м’який, невимушений. Та з кожним моментом, з кожним диханням, поцілунок ставав все глибшим і пристраснішим.

Ізабела відповіла на його поцілунок, відчуваючи, як її серце затріпотіло від почуттів. Він був таким близьким, і тепер нічого не могло їх розлучити. Вона відчувала його тепло, його силу, його прихильність, яка зростала з кожним доторком.

Він обняв її ще міцніше, притискаючи до себе. Його руки м’яко проходили по її спині, а потім опустилися вниз, затримавшись на її талії. Ізабела закрила очі, повністю віддаючись цьому моменту, забуваючи про все навколо. Весь світ залишався позаду, залишаючи їх двох, злитих у єдину хвилю ніжності і пристрасті.

І коли їхні губи знову зустрілися, цього разу з більшою рішучістю, Ізабела відчула, як її тіло відповідає на його рухи. Поцілунок став більш глибоким, наповненим відчуттями, які вони обидва так довго приховували. Легкий біль від поцілунку, коли його зуби ніжно торкнулися її губи, додав до всього цієї пристрасті нової емоційної глибини. Вона шепотіла його ім’я, і це був найкращий звук для Джеймса.

Вони віддалися цьому поцілунку і обіймам, і в цей момент усе стало на свої місця. Ізабела відчула себе щасливою, вперше за довгий час. І навіть королева, хоч і дивилася на них спокійно, розуміла, що цей момент означає більше, ніж просто рішення двору. Це було їхнє рішення, їхня доля.