Внутрішнє сяйво

Внутрішнє сяйво

Настали часи, коли крижані дощі йшли постійно, не перестаючи.

Крижаний град давав відчути свою дію.

Замерзлі дерева давно заснули своїм зимовим сном.

А зима тривала, здається, вічно.

Одного разу дощ з граду припинився.

У маленькій хатинці подалі від містечка жили дві сестри.

І одна з них, коли крижаний дощ зупинився, почула дзвін.

Дівчина вибігла боса на сніг, боячись не впіймати джерело того дивного звуку та загубити його.

- Арето, ти куди? - крикнула молодша сестра, гукаючи старшу, яка дивилася над собою у безмежну ніч.

- Теє, ти не виходь, на вулиці дуже прохолодно, застудишся. Закрий двері. Щоб зберегти тепло.

- А ти? - з таким питанням Тея почекала та зачинила двері, так і не дочекавшись відповіді.

Гілки дерев, обтягнуті льодяним склом, шелестилися під дією вітра, зіштовхуючись між собою, через що й звучала ця скляна мелодія.

Арета подивилася над собою, розглядаючи ці прозорі льодово-скляні гілки, які ближчали у темряві, підсвічені місячним сяйвом.

Відчуття казковості. Хотілося залишитися в цій казці.

- Ти мене чуєш? - звернулося щось до Арети.

- Так. - відповіла дівчина.

- Невже тобі не хочеться повернутися в дім та зігрітися? - запитав той самий голос, ніби через скляну мелодію.

- Мене щось зі середини зігріває. - пояснила Арета.

- У тобі глибоко всередині палає внутрішнє сяйво, яке підтримує, живить життя. Якщо ти їм поділишся, я піду з ваших земель, - і зима скінчиться.

- Як мені це зробити?

- Тобі треба лише щиро захотіти це. - і дівчина несподівано побачила того, хто з нею розмовляв: крижано-скляний прозорий парубок.

- Але ж ти розтанеш?... - припустила Арета, розглядаючи хлопця.

- Не одразу. - відповів він. - Не хвилюйся: я піду, щоб не розтанути.

Арета замислилася, а потім... з її тіла до долонь від'єдналася біло-сіра куля, яка засліпила своїм сяйвом.

Сіре світло полилося навкруги, розтаплюючи крижані гілки.

На очах стало видно, як ніч перетворюється на ранок, як оживають дерева, як весна приходить у ці краї, як природа, однією миттю пролітаючи цю весну, зустрічає літо.

І навкруги тепер не зима, навіть не весна, а гаряче спекотне літо розплетає свою чарівність, розкриває свою магію, беручи усе у своє володіння, демонструючи свою владу над усім живим та неживим.

Внутрішнє сяйво засліплює та змінює дійсність.

А молодий чоловік, який став більш видимим, більше візуальним, доторкнувся до Арети, узяв її за руку, - вона відчула його крижаний дотик, побачила, як краплини води виступили на крижаному прозорому тілі, - і Арета, тримаючись за крижану прозору руку, раптово зникла разом зі своїм крижаним прозорим співрозмовником.

І також з цього світу зникла і сестра Арети Тея.

Бо вони усі троє опинилися в крижаному прозорому світі, де їх усіх зігрівало внутрішнє сяйво Арети.

- Добре, що ми тепер у моєму світі. - сказав крижаний парубок, який буквально на дівочих очах почав перетворюватися на звичайного хлопця, але одягнутого занадто урочисто. - Я - Святослав - володар цього світу. Я так давно тебе шукав, Арето, відчуваючи скрізь світи твою силу. Ти мені потрібна, щоб врятувати мій світ. Він також потерпає від холоду. Зніми чари крижаної зими - і ти станеш моєю королевою. Я на тобі одружуся. А твоя сестра залишиться з нами. Я буду відноситися до неї, як до сестри.

- Невже, щоб одружитися, треба щось комусь зробити? Невже одружуються не через кохання, а заради чогось? - запитала Тея.

- Теє, я давно кохаю твою сестру, ще з тієї митті, як почав відчувати її природню красу внутрішнього сяйва. Добре. Я цілком згоден з тобою, що треба одружуватися лише через кохання. Навіть королям. Тоді я зміню прохання: Арето, врятуй мій світ. А після цього, якщо захочеш, виходь за мене заміж. Якщо я тобі не подобаюсь, я поверну тебе з твоєю сестрою у ваш світ. Але я тобі обіцяю, що не вернуся за тобою. До речі... Ти сама побачиш, що після зняття магії, яка зачарувала цей світ, він стане таким самим, як і твій.

Арета замислилася, її тіло напряглося. Знов в її руках з'явилася сліпуча куля сіро-білого кольору, з якої полилося сіре сяйво. Це сяйво зігрівало навколишній світ, проганяючи зиму, відтворюючи щось настільки живе та квітуче, що не можна було відірвати погляду від мальовничих пейзажів пробудженого від криги середовища.

- Дякую тобі, Арете. - вимовив Святослав. - Тепер чекаю на твоє рішення.

- Теє, тебе щось тримає там, де ми жили? Ти хочеш повернутися додому? - запитала Арета у сестри.

- Сестро, якщо чесно, мене там ніщо не тримає. - пояснила Тея. - А тут такий чарівний світ.

- Я знаю, що не можна поспішати з таким важливим рішенням, як весілля. Але ж я теж давно відчувала тебе на відстані, Святославе. Здається, я знала давно про твоє існування. І таємно внутрішньо кохала тебе. Тому... Так. Я згодна. Я одружуся з тобою.

Святослав підійшов до Арети та поцілував її.

А потім він взяв за руки Арета та Тею.

- Дівчата, прошу зі мною у моє життя: я покажу вам свій палац. - та й повів у напрямку величезної будівлі.