Розділ 29. Віра. Надія. Любов.

За мить простір навколо «Скорпіона» вибухнув. У ту мить, коли Максим Височенко рвонув штурвал на себе, розвертаючи корабель всупереч усім законам орбітальної механіки, попереду нього пронулали два потужні залпи.

— Попередження! — завили динаміки голосом Орії, ШІ вузла. — Сектор заблоковано. Ви входите в зону вільного вогню. Зупиніться, або будете анігільовані.

— Заткнися, залізяко! — проричав Максим, вдавлюючи педаль форсажу в підлогу. — Гріша, щити на максимум! Олено, тримайтеся за щось міцне! Зараз буде жарко!

Позаду них, з боку орбітальних фортів «Тенет», вирвалися спалахи. Чотири перехоплювачі класу «Мисливець» — еліта корпоративних найманців — відділилися від доків, мов зграя розлючених шершнів. Це не були звичайні патрульні. Це були «королі найманців», пілоти, які не знали пощади і чиї кораблі були напхані забороненими технологіями Тенет.

— Максиме, вони на хвості! — крикнув андроїд Г.Р.Ц.К.О., його маніпулятори літали над сенсорною панеллю зі швидкістю, недоступною людині. — Ракети з тепловим наведенням... дистанція двадцять кілометрів! Вони не збираються нас брати в полон. Їм наказано знищити об’єкт, якщо він не дістанеться Валленбергу!

— То нехай спробують наздогнати тінь! — Максим різко кинув «Скорпіона» в "бочку", і в ту ж секунду повз обшивку пролетіли два розряди плазми, обпалюючи метал так, що в кабіні запахло горілою ізоляцією.

Корабель стогнав. «Скорпіон» не був бойовим судном, це був старий, але добротний корабель-мандрівник, зшитий з уламків минулих епох. Але всередині нього зараз билося серце, розпечене до мільярда градусів — серце батька, чия дитина згасала на іншому краї всесвіту.

Він бачив перед собою не індикатори цілей, а прозорі пальці Надійки. Цей образ випалював у його мозку весь страх, залишаючи лише чистий, крижаний розрахунок.

— Гріша, де розрахунок?!

— Гравітаційний колодязь Землі тримає нас за горло! Нам потрібно ще тридцять секунд розгону! — відповів андроїд, його корпус дрижав від перевантаження.

У цей момент «Скорпіон» здригнувся від потужного удару. Лівий борт розірвало касетним снарядом. Світло на містку згасло, змінившись на криваво-червоне аварійне мерехтіння.

— Розгерметизація в другому відсіку. — сухо повідомила система корабля.

— Я виправлю! — несподівано пролунав хрипкий голос Ґлехо Роґуе. Старий, який ледь тримався на ногах, вихопив ремонтний набір і, хитаючись, рушив у бік розлому. — Тримай курс на  Атол!

Ґлехо діяв наче в трансі. Його знання структур «Тенет» дозволяло йому за лічені секунди заблокувати пошкоджені магістралі, переспрямовуючи енергію. Його очі світилися дивним вогнем — він спокутував свою зраду кожним рухом.

Позаду «Мисливці» почали оточувати їх.

 — Говорить лідер особливої охорони сектору Альфа, — пролунав у динаміках спокійний, вбивчий голос. — Височенко, ти труп. Скидай вантаж, і ми, можливо, зробимо твою смерть швидкою.

— Можливо — підеш ти під три чорти! — Максим різко вимкнув двигуни.

«Скорпіон» за інерцією продовжував летіти вперед, але раптово втратив швидкість. Найманці, не очікуючи такого маневру, проскочили вперед.

— Гріша, зараз! — скомандував Максим.

Мікаель, який до того сидів на підлозі в стані прострації, раптом підняв голову. Його очі були повністю чорними. Хлопецьпростягнув руку до навігаційного термінала.

— Музика... — прошепотів він. — Вона будує міст.

У ту ж мить Код у капсулі Олени випустив промінь чистої енергії прямо в ядро реактора. «Скорпіон» наче врізався в невидиму стіну і вистрілив уперед із такою силою, що Максим відчув, як його очі вдавлюються в череп.

— Стрибок! — закричав Г.Р.Ц.К.О.

Всесвіт навколо розтягнувся в тонку нитку. Це не був звичайний гіперстрибок. Це було божевільне ковзання по самій кромці реальності. Перехоплювачі найманців залишилися позаду, перетворившись на попіл у спалаху викривленого простору.

Вони випали з простору в секторі Атола через кілька хвилин, які для Максима здалися вічністю. Корабель був схожий на пошматованого звіра: обшивка обгоріла, хвостове відділення  всипане дірами, а з двигунів валив густий чорний дим.

— Ми на місці... — прохрипів Максим, витираючи кров з розбитого лоба.

— Вони штурмують базу! — закричав андроїд, вказуючи на монітори. — Максим, вони вичислили нашу траєкторію! Ми запізнилися!

— Ні! — Максим вдарив по важелю управління. — Ще ні!

Він спрямував палаючий «Скорпіон» прямо на головний фрегат. Це був суїцидальний маневр. Корабель найманців почав розвертати свої велетенські гармати, але Максим не збирався стріляти.

— Грішо, катапультуй реактор! — скомандував він.

— Максиме, якщо ми це зробимо, у нас не буде енергії навіть на гальмування! — робот застиг у розгубленості.

— Роби, я сказав! Олено, Міка, Ґлехо — в рятувальний човен! Зараз же! Я доведу цю бляшанку до дверей бункера!

— Ми не залишимо тебе! — Олена схопила його за руку.

— Ви винесете Код! — Максим подивився на неї з такою силою, що вона мимоволі відступила. — Винесете його до Надійки. Це наказ капітана! Грішо, забирай їх!

Андроїд, чиї логічні схеми нарешті зробили вибір на користь емоцій, мовчки схопив Олену та Мікаеля. Ґлехо вже був там, затискаючи рану на боці.

— Удачі, сину, — прошепотів старий ґрааканець перед тим, як двері човна зімкнулися.

Максим залишився один на містку, що палав. Він бачив, як рятувальний човен відштовхнувся від «Скорпіона» і пірнув у хмари Атола.

— Ну що, виродки... — Максим вишкірився, дивлячись на велетенську тушу фрегата перед собою. — Ви хотіли Код? Ви отримаєте його іскру!

Він скинув розпечене ядро реактора. Велетенський вибух струсонув простір, дестабілізуючи щити фрегата. Поки ворог намагався оговтатися від удару, Максим, використовуючи лише маневрові двигуни, спрямував остов «Скорпіона» в круте піке до поверхні планети.

Корабель палав у атмосфері. Максим відчував, як плавиться крісло під ним, як повітря в кабіні закінчується. Але він бачив координати. Бачив той самий ангар, де сім років тому залишив своє серце.