Розділ 21.Курс на "Харон"

Земля під крилом «Скорпіона» виглядала як побита іржавою хворобою коштовність. Максим Височенко відкинувся в кріслі, не знімаючи рук із важелів керування, хоча корабель уже давно перейшов на маршеві двигуни. Він дивився в панорамний ілюмінатор, де викривлене блакитне сяйво планети повільно поступалося місцем нескінченній порожнечі, прошитій голками далеких зірок.

— Дивись, Грішо, — Максим оскалився, і в його очах відбилися вогні приладової панелі. — Запам’ятай цей момент. Наступного разу, коли ми сюди повернемося, ми не будемо просити дозволу на посадку в черзі з вантажівками. Я прилечу сюди так, наче я купив цю сонячну систему на здачу в барі. І сам старий Валленберг примчить у порт, щоб особисто лизати мені задницю і просити аудієнції.

В кабіні запала коротка пауза, яку порушувало лише затишне муркотіння реактора.

— Твій прогноз, Максиме, базується на неймовірній кількості змінних, жодна з яких не має логічного підґрунтя, — пролунав сухий, наче тріск статичної електрики, голос Г.Р.Ц.К.О. — Проте, якщо ти плануєш такий урочистий прийом, у мене є одна технічна порада.

— І яка ж, залізяко? — Максим ліниво потягнувся, чуючи, як хрумтять хребці.

— Для того, щоб Валленберг мав змогу здійснити вищезгадану процедуру, тобі, для початку, необхідно повернути цю саму задницю з нашої подорожі в цілості та збереженості. А враховуючи стан твоїх навичок пілотування у стані ейфорії, ймовірність того, що твоя задня частина повернеться окремо від решти тулуба або у вигляді хмари атомів, наразі становить сімдесят два відсотки.

Максим гучно зареготав і дружньо ляснув по панелі, де миготів синій датчик андроїда.

— Ти просто заздриш, Грішо, бо в тебе взагалі дупи немає, тільки порти вводу-виводу! Давай краще по ділу. Скільки нам «пиляти» до вузла «Харон»?

— Якщо ми виберемо стандартну безпечну траєкторію через коридори комерційних ліній — триста вісімдесят п'ять діб, — на головному моніторі розгорнулася тривимірна карта сектору. Червона лінія майбутнього шляху була довгою і нудною, як черга за талонами на кисень. — Але я бачу, що твій пульс прискорився. Ти знову думаєш про те, як порушити всі інструкції безпеки?

— Грішо, ти мене знаєш. Чекати рік, щоб просто стрибнути в гіпер? Та я за цей час мохом обросту. Я бачу там, на периферії, гравітаційну струну «Сцилла». Якщо ми зачепимося за її край, ми вилетимо до вузла за десять місяців.

— «Сцилла» проходить через пояс нестабільних астероїдів і зону активності космічних кочівників, — зауважив Г.Р.Ц.К.О. — Це як намагатися проїхати через мінне поле на моноциклі, жонглюючи гранатами. Хоча, з точки зору економії часу — це раціонально. З точки зору біологічного виживання — це ідіотизм.

Максим ніжно погладив важіль форсажу.

— Тоді вибираємо ідіотизм. Нам треба швидше дістатися до Омеги, поки Валленберг не придумав, як нас «кинути» на гонорар. Грішо, виводь курс. Починаємо наш марафон.

— Курс прокладено, — зітхнув андроїд через динаміки. — Я починаю завантаження архіву класичної музики. Тобі корисно буде послухати щось складніше за вуличний панк, поки ми будемо намагатися не розбитися об перший же камінь у поясі «Сцилли».

— Вали, залізяко! Став краще «The Rolling Stones»! — Максим натиснув на педаль прискорення, і «Скорпіон», приємно здригнувшись усім корпусом, рвонув у глибину

чорного океану.