Частина 3 Світ 457-B

Новий світ, старі звички: вийти з машини, перевірити

обстановку, не довіряти нічому, навіть мосту в небі.
-бурмотіння Діна, що копався в багажнику Імпали

📓 Збережено в блокноті Каса.
Підпис: “Для себе. Колись.”

Світ прийняв нас. Не тому, що ми заслужили це. А тому, що він шукає таких,  як і ми.
Я відчув його частоту ще до того, як ми в’їхали. Вона ледь помітна, схожа на дихання у сні. Він ще не знає, чим стане, але вже слухає нас і копіює. Це небезпечно - світ, який будує себе з чужих травм.
Дін жартує, як завжди і йде першим. Перевіряє кожен кут, наче й досі є що втратити. Його тиша між словами голосніша за постріли.
Сем не встигає все записати. І, можливо, вже не встигає згадати, як звучав світ, коли ми мовчали разом. 
А я... я не втручаюся. Я навчився чекати і дивитись на друзів, що все ще тримаються за минуле так, наче воно тримає їх.
Я не скажу їм, але я знаю: цей світ запам’ятає не наші дії. А те, як ми стояли разом у тиші. На мості, якого не існувало.

***

Коли Імпала остаточно в'їхала в розлом, ззаду все ще виднівся обрій, наче напівстерта акварельна пляма. Але світ попереду - це була зовсім інша картина. Атмосфера змінилася миттєво. Повітря стало густішим, ніби дихати доводилося крізь спогади.

- Ну що, це вже інша планета чи просто район із гіперінфляцією сюрреалізму? - спитав Дін, визираючи з вікна. Він поправив дзеркало і машинально провів пальцем по рамі скла, наче перевіряючи, чи справжнє воно.

- Атмосферний склад майже земний, - сказав Кас, вивчаючи свідчення приладів на невеликому амулеті, - але тут все інше.

Сем нахилився вперед, упершись ліктями в торпедо. Його пальці постукували по оббивці, ніби він намагався зловити ритм цієї дивної реальності:

- Нас ніби кличе.

- Це звучить, як початок фільму жахів, – промимрив Дін. Він потягся до бардачка, перевірив чи на місці фляга і ліхтарик, і хмикнув. - Потім бац! - і з нас роблять яєчню в мультисвітовій мікрохвильовці.

Світ 457-B виглядав як колаж із різних епох та архетипів. Круті гори вдалині з яскравими білими вершинами, під ними - руїни замків, що світяться білуватим вогнем. Над ними-небо, схоже на екран, де постійно змінюються палітри: від морської зелені до рожевих променів, що мерехтять у такт биття серця.

Імпала їхала порожньою дорогою, яка раптом обривалася прямо в повітрі - буквально. Під колесами дорога лежала в небі, наче її хтось намагався домалювати з пам'яті.

- Стривай, - сказав Сем. - Ми на мосту, який нічим не підпертий. Це не порушує будь-яких законів фізики?

- Ми вже за законами фізики, - кинув Дін, поплескуючи по керму. - Імпала – наш єдиний доказ стабільності.

- А ще твоя впертість, - буркнув Сем. Він потягнувся, витягнувши шию, і провів долонею по внутрішній стороні лобового скла - про всяк випадок.

Кас тим часом дивився нагору. У небі виникали та зникали прозорі структури, як фрагменти архітектури, які не змогли до кінця зібратися.

- Цей світ надто нестабільний, - сказав він. - Але не через загрозу. Він... молодий. Лише формується. І, схоже, він вибирає, що саме запрошуватиме з інших верств.

- Тобто ми - гості? - Сем нахилився до вікна, схрестивши руки на колінах. - А чи викине він нас, якщо не сподобаємось?

- Викине, - відповів Кас. - Але він поки що приймає нас. Ми... напевно відповідаємо частоті.

- Ти так кажеш, ніби ми радіохвилі, - посміхнувся Дін, смикаючи важіль перемикання передач і повертаючи руки на кермо.

- У певному сенсі так і є, - серйозно відповів ангел. - Душі мають частоти. Цей світ налаштований на такі, як ми.

Імпала зупинилася. Дін клацнув ручником, і все стихло. Перед ними постало місто. Суміш вінтажної архітектури та футуристичних елементів. Всюди - вежі, світло, тіні, і безмовна присутність. Місто було порожнім, але відчуття, що за ними хтось стежить, не залишало.

- Я вірю, що десь там буде чудова хавка, - пробурмотів Дін, смикаючи блискавку на куртці.

- В доброзичливість віриться важко, - хмикнув Сем. - Що тепер?

- Тепер ми знайомимося з господарями, - відповів Дін, ховаючи пістолет за спину. - За старою традицією.

- І, можливо, влаштуємо їм шоу, яке вони не забудуть, - додав Кас з посмішкою, яка в нього з'являлася тільки тоді, коли він точно знав: щось буде цікаве.

Імпала зникла позаду, наче розчинилася у світлі.

Сем під час записів в блокнот:
«Світ відчуває наші частоти, тільки от не кажіть цього

Діну, бо він вирішить, що це про його «ідеальний» слух.»

***

Є світи, які не побудовані, а зібрані зі снів тих, хто ніколи не знайшов спокою.
Там дорога тримається не на опорах, а на намірі,
а небо змінює колір щоразу, як хтось згадає минуле.
Дін знову йде першим, рука на зброї.
Сем мовчки записує думки, ніби розмовляє з простором.
А Кас… він мовчить так, як мовчать ті, хто багато знає.
- невідомий оповідач