Частина 2 Пекло рутини

Навіть після спасіння світу, навіть після смерті - деякі душі

створені не для спокою, а для дороги. Кожен рай

має двері і хтось же має перевірити,

що за ними сховано.
- уривок діалогу двох безіменних архангелів

📓 Фрагмент. Дін В. Голосовий файл. Десятиліття тому.
Збережено: «Тіньова папка» - доступ лише зі станції 457.

…Я часто думаю про ті моменти. Не тому, що нудьгую. А тому, що були разом в одному місці. Одному часі, одній дорозі.
Сэм завжди думав, що Рай - це спокій. Але ми ж не для цього зроблені. Ми - не янголи з інструкціями, ми - ті, хто сперечається про музику, навіть коли світ горить. Кас завжди мовчки кивав, коли я казав, що знову «чується запах пригоди». 
Я пам’ятаю, як щось всередині підказувало: одного разу кожен із нас піде своєю дорогою.
А поки… ми їхали, музика грала і все було правильно.

***

Дін вивалився з дверей Імпали з виразом обличчя, яке говорило: "Мене вбили двічі, але ця дорога - третій удар, і він був під дих". Він з глухим стоном потягнувся, хруснувши плечем, і розтягнувся на капоті, наче хотів стати частиною кузова. Долонею витер піт з чола, кинув погляд на Сема і хрипко додав:

- Нагадай мені, чому ми не вибрали маршрут із кондиціонером та автоматом із пивом?

- Тому що ти наполяг на "справжній атмосфері", - не підводячи очей, буркнув Сем. - Ти ще казав, що коли вже їхати до Раю, то як рок-зірки.

- Ну так, - кивнув Дін, мружачи на небо. - Тільки, схоже, тут райський асфальт плавиться від сонця швидше, ніж я від твоєї моралі.

- Скажи мені чесно, - тяжко видихнув він, - ти колись уявляв, що небесне життя буде таким... нудним?

- Це не нудьга, - відповів Сем, не відриваючись від книги, яку вже третій день читав поміж зупинками. Він сидів у тіні, притулившись спиною до крила Імпали, і час від часу робив позначки на полях - це спокій. Що ти хотів, вечірку на кожному повороті?

- Та бляха. Я пережив апокаліпсис. Мені належить вічна вечірка, з пивом та роком. А не "спокій" у формі нескінченного лісу.

Він зняв куртку, кинув її на капот, і сів поруч із Семом, здуваючи з лиця пилюку. Схоже, навіть рай іноді припадає пилом.

Касс з'явився на задньому сидінні Імпали з традиційним і вже досить дратівливим шелестом повітря. Він тримав у руках тонкий сувій - їхню нову карту переходів, і поправив манжет, ніби це надає моменту офіційної ваги. На обличчі його була зосередженість, упереміш із легкою приреченістю: він точно знав, що зараз знову почнеться.

- Ви могли б зайнятися чимось конструктивним. Наприклад, відвідати один із нових світів, що з'явилися на горизонті. Я, наприклад, тільки-но відмовився від посади архангела бюрократичного відділу, щоб знову опинитися тут. Не розчаруйте.

- О, клас, - протягнув Дін, піднімаючи брову, - екскурсія до "Нового Раю для інтровертів"? Минулого разу ми потрапили в локацію, де всі розмовляли телепатично, і я мало не збожеволів. І, між іншим, цей кошмар мені й досі сниться, як групова терапія без можливості втекти.

Сем хмикнув і відклав книгу, потягнувшись із тихим хрускотом у плечах.

- По-моєму, ти просто не виносиш, коли люди кажуть розумніші за тебе, - підкинув Сем з невинною усмішкою.

- Я, звичайно, не пишу філософські трактати в дорозі. Я за кермом. Водій обирає музику, а пасажир... --- Дін різко обернувся до брата. - Мовчиш у ганчірочку, пам'ятаєш?

- О, ось тільки не починай. Сам же включаєш усілякий треш, а як я ввімкнув Джоні Мітчелл - одразу паніка, ніби кінець світу почався не в пеклі, а в нас у колонках!

Касс, що сидів ззаду, закотив очі:

- Ви щоразу сперечаєтеся про це, і щоразу я не розумію, чому не використовувати навушники.

- Тому що, Касе, в Імпалі правила надзвичайно прості, - сказав Дін з важливим виглядом. - А ще тому, що це сімейна традиція.

- Традиція - мучити мене твоїм "Back in Black" на максималках? - буркнув Сем, закочуючи очі, але вже посміхаючись. - А я нагадаю, що твоє святе правило "водій обирає музику" ти порушуєш частіше, ніж клянешся, що це був "останній бургер на ніч".

- Це зовсім інше, - парував Дін. - Це... стратегічний відступ. - Він фиркнув, підкидаючи ключі і спритно ловлячи їх однією рукою. - Думаю, наша проблема в тому, що ми з тобою - два бійці, яких дали спокій і сказали: "Відпочивайте". Але що, якщо ми не створені для відпочинку?

Касс, який уже почав читати карту світів (їхня нова "робоча інструкція"), підняв очі:

- Ви двоє стали Вартовими не тому, що найрозумніші, - він хитро підморгнув. - А тому, що не могли стояти осторонь. І не можете досі.

- Ну, це вже більше схоже на нас, - пробурмотів Дін, скуйовдживши волосся, - вічна боротьба проти нудьги і морального розкладання. Сем, не забудь, у тебе в бардачку валяється божественне бухло від Каса. Можеш призначити собі терапевта хоч зараз.

- У цьому бардачку взагалі колись лежали документи і аптечка, - хмикнув Сем. - Тепер там твій «небесний міні-бар».

- Пріоритети змінюються, - знизав плечима Дін.

Сем нарешті закрив книгу, махнув рукою і потягнувся, розім'явши плечі.

- Добре, я згоден. Але цього разу, якщо ми встрянемо - ти не їж нічого, що світиться, капітан очевидність.

Дін скривився:

- Та я одного разу з'їв ту хрень, ти тепер будеш це згадувати вічність?

- Ми вічно живемо, брате. Це буквально твоє прокляття.

Кас втрутився, тримаючи карту перед собою так, ніби щойно її надрукував власноруч:

- Світ 457-B не містить їстівних артефактів. Але там є місцевість із підвищеним рівнем аномалій. І я не рекомендував би вам... імпровізувати.